До російського вторгнення Іра розвивалася в царині маркетингу – займалася соцмережами. Спочатку дівчина планувала й надалі працювати в дистанційному режимі. Проте, неочікувано для себе самої працевлаштувалася на чеському заводі. Фізична робота стала справжнім випробуванням і абсолютно новим досвідом.

Важливо Як за кордоном не стати жертвою торгівлі людьми: важливі поради від психологині Сінді Ромін

Про переїзд до Чехії

Перебувати довго на Житомирщині, розповідає Іра, вона не хотіла. Її гнітила навколишня атмосфера, відсутність роботи. Батьки дівчини наполягали, щоб вона взяла молодшого брата і поїхала з ним за кордон. Іра так і зробила.

Мій старший брат живе і працює в Чехії. Я знала, що ми можемо їхати туди, тому що його роботодавець приймав евакуйованих українців, давав їм житло і роботу. Але мене дуже сильно лякала робота там. Це робота на заводі, взагалі не моя сфера, адже я працюю в маркетингу,
– розповідає Ірина.

Спочатку дівчина та її 11-річний брат відправилися до Варшави. Іра розглядала варіант зупинки в цьому місті. Думала, зможе знайти віддалену роботу та пожити у Польщі якийсь час. Але все житло, яке надавали безплатно, вже було зайняте біженцями. Тож дівчина дійшла висновку, що треба рушати далі.

Так Іра з братом остаточно зупинилися в Чехії. Після приїзду в країну, їм сказали, що житлом забезпечать лише тих, хто працює на заводі.

"У мене, звичайно, був вибір: залишити брата і поїхати, куди очі дивляться, шукати собі безкоштовне житло. Але це зараз досить небезпечно. Я була б одна, тому залишилася тут і погодилась працювати на заводі... Я взагалі ніколи не працювала фізично. Я стою біля такої доріжки, на яку треба викладати матеріал, потім його забирати, фасувати й складати в ящики. Дуже одноманітна робота, і її треба робити 12 годин стоячи. В мене дві денні зміни, дві нічні, потім чотири дні вихідних. Коли денні зміни, просинаюся о 4:30 ранку, о 6:00 ранку починаю роботу, працюю до 18:00. Перший день я себе морально налаштувала на одноманітну роботу і в принципі не падала духом. Вдень не можна слухати музику, ти ніяк себе не можеш розважити й весь день я в себе в голові співала українські народні пісні", – ділиться українка.

Іра каже, що після першого дня не відчувала своїх ніг. Другий був ще важчим. На зміні хотілося плакати. Після роботи навіть були думки зібрати речі та поїхати якомога далі.

"Я була така засмучена, що я з освітою в Шевченка і Могилянці маю працювати тут, до чого я йшла, нащо ці всі дипломи? Потім були дві нічні зміни, вночі там можна працювати в навушниках, я слухала музику, аудіокнижку – і мені стало легше. Вже на четвертий день йшла на цю зміну нормально, думала: зараз відпрацюю і буду мати чотири дні вихідних. Поїду в Прагу, життя триває... На останній зміні познайомилася з дівчиною, яка приїхала з Одеси. Це перша людина, яка мені сказала, що їй теж не подобається тут працювати. Коли я до всіх підходила, і казала, що не розумію, як ви тут працюєте, мені просто казали: звикай. Це було найважче, коли я звертаюсь до людини в таких же умовах як я, але наше світобачення не сходиться. Для неї це нормально, а для мене – взагалі не окей. Але ці люди розуміють, що вони тут роблять. Вони приїхали, щоб заробити грошей, купити собі машину. Я ж ходжу на завод, щоб просто мати де жити, їсти, спати, митися. Завтра я знов йду на завод, настрій в мене бойовий: пропрацюю ці чотири дні і потім знов буду жити", – продовжує розповідь Ірина.

Іра Поліщук / Фото з інстаграму Іри Поліщук

Зарплату українці в Чехії виплачують раз на місяць. Ставка – 18 500 крон (близько 24 500 гривень), але після вирахування податків сума зменшиться. Хто бере додаткові зміни, має змогу заробляти більше.

Тут багато українців, які приїхали через війну, їм дали житло і роботу, допомогли зробити візу, отримати грошову допомогу від уряду. Тут дуже гарне ставлення. Нам з братом дали допомогу: перша була по 2 500 крон, потім оформили наступні – це по 5 000 на людину,
– зауважує українка.

Іра планує працювати до літа. Каже, під час евакуації з Київщини окупанти на блокпості забрали її телефон. Тож вона хоче заробити на новий. Пізніше дівчина сподівається знайти дистанційну роботу у тій сфері, в якій вона працювала до війни.

Пейзаж села в Чехії, де зупинилася Іра Поліщук / Фото з інстаграму Іри Поліщук