Українка Христина Готовкіна змогла евакуюватися до Польщі. Зараз життю жінки та малюка нічого не загрожує. Вона розповіла, як на дев'ятому місяці вагітності була змушена ховатися у підвалі та покинути власний дім.

Актуально Важливе повідомлення для українців від сервісу TransferGo: на що зараз слід звернути увагу

Історія Христини Готовкіної з Києва

Христина зауважує, що вже не пам'ятає дат. Вони наче стерлися з пам'яті. Спочатку жінка намагалася не втрачати оптимізму. Каже, всі дивувалися її гарному настрою, коли на дев'ятому місяці вагітності вона ховалася в укритті з чотирирічною донькою.

Далі, зізнається Христина, її почали бентежити думки про власний егоїзм. А коли хтось говорив, яка вона молодець і як тримається, то це викликало відчуття розпачу. Христина описала свій стан під час третього дня війни.

"22:00. Я співаю пісеньку доньці, аби вона заснула, і починаю плакати крізь спів. Спочатку як можу стримую сльози, але коли бачу, що дитина засинає – вже плачу не стримуючись. Мені шкода себе. Себе, яка ще хоче кохати свого чоловіка. Себе, яка хоче знову гуляти з дітьми біля озера, чи щоб у гості приїхала мама. Себе, яка зараз сидить другу добу в підвалі. Я хочу звичайного рутинного життя. Хочу цього понад усе на світі... Я мушу бути сильна як вони – ті, хто нас захищає. Ті, хто за жодних умов не віддадуть нас ворогу. Я – одна з тих, заради кого вони ризикують власним життям: прикордонники острова Зміїний чи хлопець, що підірвав міст. Вони не знали про мене, але зробили це заради мене. І в пам'ять про них я буду сильною. У мене немає іншого вибору. Я повинна вірити в них, і я вірю", – ділиться переживаннями українка.

Христина пригадує, як читала новини замість того, щоб спати. І як навпроти неї у підвалі сиділи бабуся, ще одна мама і півторарічна донька. Дитина постійно плакала. Жінки намагалися втішити її мультфільмами. Ще поруч була мама з двома 10-річними дівчатами-близнючками. Ці діти мали котика і двох морських свинок. Донька Христини гралася зі звірятками й змогла трохи відволіктися.

"22:52. Я стаю справжньою патріоткою. Ким я була до цього? Сама не знаю. Я пишаюся собою. Вдячна, що маю змогу писати в телефоні, бо завдяки цьому я спокійна. У мене з'явилося бажання зробити потім відомими тих, хто мені тут допомагає. Тобто, я вже вірю, що буде "потім", а це – головне. Повернулася, бо оголошено повітряну тривогу. Від страху цокотять зуби", – продовжує розповідь Христина.

Заради безпеки вагітна жителька столиці була змушена поїхати до Кракова. Та спогади про те, що спонукало її на такий крок, ще довго будуть ключовими у її думках.