За тисячу кілометрів від рідного дому пенсіонера написала цілу поетичну книжку. Творчість стала для жінки втіхою у моменти глибокого суму за Батьківщиною.

Цікаво Я не соромлюсь, а навпаки пишаюсь своєю роботою, – українська блогерка-прибиральниця у Фінляндії

Історія українки в Італії

В Італії Марія Ковальчук пропрацювала аж одинадцять років. Весь цей час вона відчувала сильну ностальгію за своєю країною. Ці емоції стали поштовхом до відкриття нових талантів.

Окрім поезії, Марія Михайлівна також захопилася українською піснею.

Поетичні рядки та українська пісня були розрадою у хвилини, коли ятрила душу ностальгія за домівкою, ріднею, селом. Леся Українка писала: "Щоб не плакать, я сміялась". А я, щоб не плакать, – співала,
– розповідає жінка.

В Україні пані Марія закінчила філологічний факультет Вінницького педагогічного університету. Після цього вона тридцять сім років пропрацювала у школі. Жінка називає себе "старорежимною" вчителькою. Каже, якби їй раніше хтось сказав, що вона вийде на пенсію у 62 роки й після цього поїде працювати за кордон, то у таке нізащо не повірила б.

Але у 90-х, пригадує героїня статті, життя в Україні було нелегким. Сім'я відчувала фінансові труднощі.

Онучка пішла у перший клас, донька будується, на усьому економимо. Онучці купили туфлі – вона у них в школу зайшла, а зі школи прийшла боса, бо відлетіли підошви,
– пригадує Марія Ковальчук.

Тоді жінка почала задумуватися над тим, аби матеріально допомогти своїй родині. А остаточно вирішила їхати за кордон, коли побачила у Вінниці на автовокзалі, як літній чоловік проводжав на заробітки свою дружину.

Марія Михайлівна попросила жінку зі свого села, у якої був досвід роботи в Італії, допомогти їй працевлаштуватися за кордоном. Пригадує, добиралася до місця призначення довго. Спочатку син жінки, який тоді жив у Німеччині, вислав їй запрошення. Пізніше з Німеччини пенсіонерка літаком відправилася до Італії.

Жила і працювала доглядальницею українка в Європі нелегально. Шість років, поки не отримала необхідних документів, нікуди не виїжджала, не мала змоги провідувати рідних в Україні.

Каже, спочатку було дуже важко, зокрема через незнання мови. Та робота за кордоном, стверджує Марія Михайлівна, багато чого її навчила.

У мене змінилося ставлення до людей. Мені, здається, ще більше стало шкода самотніх, хворих людей. Я ще більше переконалася у тому, що сім'я – це одна з найголовніших цінностей в житті, яку нічим не можна замінити,
– підсумовує жінка.

Марія Ковальчук вже повернулася в Україну і живе у рідному Сальнику. Та час своєї еміграції згадує з цікавістю та вдячністю.