Чи варто їхати в Італію на тиждень? Спойлер – так. У цьому матеріалі для Закордон 24 я розповідаю про свій досвід семиденних канікул на трьох морських узбережжях: від романтичної півночі до загадкового півдня. Увімкніть собі Volare або Felicità, й поїхали.
Зверніть увагу Золоті пляжі без туристів: яке європейське селище – ідеальна "невідкрита" локація для відпочинку
На шляху у казку – як потрапити до Італії
Наразі є такі варіанти доїзду в Італію:
- автобусом самостійно;
- літаком з міст ЄС (як-от Краків чи Кишинів);
- разом з турфірмою (автобусним або авіатуром).
Я обрала останній варіант. На щастя, одна з львівських турфірм запропонувала справжню "Формулу краси". Так одного липневого ранку автобус повіз з залізничного вокзалу у Львові прямісінько у мрію.
Щоб потрапити до Італії, потрібно проїхати територію Польщі та Австрії. Must have для відпочинку – коротка зупинка в Альпах. Ми зробили її на березі молочно-блакитного озера Вертерзее. Звідти відкриваються фантастичні пейзажі (такі зазвичай ставлять на заставку ноутбуків) на Картинтію – найпівденніший регіон Австрії. Він – ніби величезний й дуже цінний спойлер до краси, яка чекає попереду.
А найближчі сусіди австрійських гір – Доломітові Альпи. Наразі вони – у всіх тревел-трендах. Якщо австрійські Альпи – казкові, то Доломіти – могутні. Вони – як гострі зуби доісторичного звіра, який заснув у воротах Італії. Варто зауважити, що саме у цьому – велика перевага автобусних турів: перш ніж потрапити до місця призначення, чекає справжня мандрівка, а не короткий переліт. За вікнами бачиш сотні прекрасних панорам, а короткі зупинки дозволяють відчути колорит різних регіонів.
Венето – край масок та виноградників
Першим мандрівників в Італії зустрічає регіон Венетто. Він гостинно наливає келих просекко й запрошує прогулятися вуличками романтичного Тревізо. З цього містечка, де винайшли тирамісу, розпочалася моя італійська відпустка. Свої скарби Тревізо ховає за старими міськими стінами. А кожна будівля в центрі своєю красою так і каже: ура, нарешті ти – в Італії. Цікавий факт: Тревізо – помережене каналами. Хоча й, звичайно, не настільки, як його сусідка Венеція.
А далі, звичайно, саме час завітати й в гості до неї. Потрапити у Венецію "своїм" туристичним автобусом не можна. Спершу ми пересіли на локальний, а тоді – пливли катером. І це – один з найкращих спогадів. Бо коли з сіро-блакитних неспокійних вод Венеційської лагуни раптом виринають перші кольорові палаццо, мить здається настільки прекрасною, ніби її намалював хтось з місцевих художників.
Липень зазвичай називають найгіршим місяцем для мандрівки до Венеції, бо через туристів ніде яблуку впасти. Однак не можу сказати, що це дуже заважало. Ще один міф – коли спекотно, вода у Венеції смердить. Не варто хвилюватися: жодного неприємного запаху. Тільки над вузенькими вуличками й мереживними площами витає приємний аромат морської солі.
Атмосфера Венеції зачаровує / Закордон 24
Чарівні чарівниці, мудрі дожі, кмітливі шахраї, авантюрні мандрівники, привиди розлучених коханців, Марко Поло та Казанова. Венеція знає так багато легенд. Й дуже охоче розповідає їх. Здається, що навіть вода у місцевій лагуні щось шепоче, стиха перемовляються древні палаццо, а гондольєри поколіннями перевозять через вузенькі канали не лише мандрівників, але й зримі та незримі дива.
Деталі складаються у фантастично красивий пазл / Закордон 24
Розпочати своє знайомство з Венецією варто з:
- площі Сан-Марко (а щоб потрапити до собору Сан-Марко, будьте готові відстояти у довжелезній черзі);
- Гранд-Канал (найрозкішніші палаццо);
- міст Ріальто (той самий, з дитячих мрій і цукерок "Венеціанська ніч");
- Палац Дожів (там творилася історія);
- Палац Ка-д'Оро ("золотий будинок");
- кафе Флоріан (працює з 1720 року й зберегло позолочену розкіш й портрети-витвори мистецтва, ціни – трохи оверпрайс, але один раз побувати варто).
І куди ж у Венеції без масок / Закордон 24
А якщо маєте час, щоб відчути "нетуристичну" (наскільки це взагалі можливо) Венецію, сплануйте мандрівку на острови Мурано та Бурано.
Що привезти з Венеції? Серед найпопулярніших сувенірів – прикраси з муранського скла. Однак тут важливо звертати увагу на місце продажу та якість товару, аби не потрапити на "гачок" китайських виробів. Те саме стосується й венеційських масок та різноманітного мерчу з ними.
Рим – місто величі й тіней
Якщо Париж часто називають містом привидів, а Прагу – містом чарівників, то Рим, без сумніву, належить тіням. Древні правителі продовжують спостерігати за славою та величчю свого міста, однак від їхніх епох минуло надто багато часу, аби залишатися римськими примарами.
Коли їдеш до Риму в липні, часто чуєш: все пропало. Начебто людей стільки, що біля Колізею "знесуть", а до Фонтану Треві чергу доведеться займати за три дні. Не знаю, кому як щастило, але з особистого досвіду: так, людей багато, однак жодного тревел-колапсу зі мною не сталося. І монетку на бажання у Треві кинула. Й спокійно пройшлася вуличками. Й навіть маю фото Колізею.
Колізей – вічний охоронець вічного міста / Закордон 24
Римські канікули, які тривають лише день, – ще той виклик. Однак, на щастя, більшість must visit локацій – у зоні пішохідної доступності. Зокрема, варто побачити: Колізей, Римський Форум, Пантеон, Пьяцца Венеція, Треві, Ватикан. На останній, до слова, варто виділити хоча б декілька годин. Бо місцеві твори мистецтва не лише привертають увагу, але й змушують залишатися біля них. Особливе місце – Сикстинська капела, яку розписав Мікеланджело. Там заборонено фотографувати. Водночас й не хочеться. Бо здається, що диво відбувається тут і зараз, перед тобою, й потрібно залишатися дуже уважною, аби не пропустити жодної деталі на прекрасних фресках.
Без Фонтану Треві уявити Рим – просто нереально / Закордон 24
Амалфітанське узбережжя – край лимонів та кришталевих хвиль
Упродовж останніх років Амальфітанське узбережжя стало одним з найпопулярніших курортів Італії. А його родзинками (чи то "лимонами") є міста Позітано та Амальфі. Вони розташовані на скелях серед лимонних садів й омиваються кришталевим Тірренським морем. Колись там плавали лише місцеві русалки, а тепер вони охоче діляться з туристами своїми пляжами.
Ми добиралися до Позітано та Амальфі з міста Салерно (рекомендую там прогулятися, якщо є можливість). Звідти фактично щогодини відходять рейсові кораблики. Перша зупинка – місто Амальфі (пливти близько 30 хвилин). Друга – Позітано (пливти до години). Повернутися можна тим же маршрутом. А дорога – суцільне задоволення, бо пропливаєш фантастичні гірські-морські-міські пейзажі.
Камерні кольорові містечка в обіймах блакитно-смарагдових гір погойдуються на бірюзових хвилях. Найкраще, що можна там зробити, – просто загубитися у плетиві вуличок, перебирати прикраси з кольорового скла, пити холодний лимонний сік. А тоді – пройти по гарячому піску у воду й звідти милуватися, як вершини гір огортає молочний туман.
Позітано тулиться до скель / Закордон 24
Існує легенда, що саме у цьому місці Посейдон колись закохався у прекрасну німфу. Що ж, мандрівники можуть на день відчути себе древнім богом і теж закохатися... щоправда, в прекрасне Амальфітанське узбережжя.
Амальфі та Позітано – ідеальні міста, щоб придбати італійські сувеніри. Особливо, якщо любите лимони. Бо там з них готують абсолютно все: лимончелло (його вигадали місцеві рибалки, щоб зігрітися), лимонні желе, льодяники та інші цукерки, лимонні косметичні засоби й парфуми, посуд, прикраси та елементи декору з лимонами. До слова, ціни – доволі демократичні.
Неаполь – свій світ у затінку вулкана
Неаполь в Італії – як окремий світ. До слова, легендарна Софі Лорен одного разу навіть сказала "я – не італійка, я – неаполітанка". Місто зібрало чимало стереотипів. Перший – там грабують на кожному кроці, буквально виривають сумочки з рук. Однак, як зауважила, гід: у Неаполі – такий же рівень небезпеки, як у будь-якому іншому туристичному місті. Звісно, можна спробувати самим пошукати неаполітанську мафію, але не варто сподіватися, що вона відразу знайде вас.
Звичайно ж, таке місто як Неаполь не могло обійтися без прекрасної й трагічної легенди. Колись, повертаючись з Трої, героїчний Одіссей не піддався чарівному співу німфи Партенопі. Розчарувавшись у власному смертельному таланті, вона кинулася зі скелі. Там, де знайшли її тіло, заснували місто. Присутність Партенопі повсякчас відчувається у Неаполі. У вивісках, ілюстраціях, вітражах, символах, мріях.
Колорит іспанських кварталів / Закордон 24
Загалом Неаполь – вочевидь, не те місто, в яке закохаєшся з першого погляду. А вже з другого – абсолютно реально. Бо спершу треба загубитися у класичних районах міста, насолодитися їхньою величчю та романтикою, побувати біля замків, помилуватися величними соборами, а тоді перейти в іспанські квартали, де трохи лячно та дуже колоритно. Ніби старенька добра Європа відчинила потаємні двері й випустила тебе десь на іншому континенті. За мандрівниками, аби нічого лихого не сталося, повсякчас спостерігають місцеві святі. Коли іспанські квартали Неаполя лише намагалися "підсвітити" електрикою, зображення святих всюди прикріплювали, аби на їхніх очах злодіям було соромно красти лампочки. Крадії тих лампочок вже давно відійшли до вічності, а святі так і залишилися: кожен на своєму місці.
Святі стежить, щоб все було гаразд / Закордон 24
Загалом ставлення до смерті у Неаполі приємно дивує. Коли хтось помирає, місто має дізнатися про це. Тому кожен покійний отримує свій некролог на вулицях Неаполя. Найчастіше кріплять аркуші паперу з іменем, прізвищем та фото. Часто дописують ще професію, бо у Неаполі – дуже багато повних тезків.
З будь-якої точки Неаполя видно Везувій. Він – кат, диво та невід'ємна складова місцевого пейзажу. Наразі на схилах вулкана мешкають близько 500 тисяч людей й вони не з чуток знають, що означає приказка "жити на вулкані". Зрештою, кожна їхня історія – виклик й перемога життя над смертю. Бо саме Везувій – винуватець однієї з найбільших трагедій в історії світу. 79 року до нашої ери Везувій поховав відразу чотири міста:
- Помпеї;
- Геркуланум;
- Оплонтіс;
- Стабію.
Найвідомішими стали Помпеї. Їхній спадок вражає й досі. З того, що ми точно знаємо: понад 2 тисячі років тому там вже успішно проводили трансплантацію, практикували франчайзинг (пекарні) та винайшли сухий корм для собак.
Везувій століття за століттям спостерігає за життям міста: дивіться відео
Тисячоліття Помпеї провели "законсервованими". Наразі відкопали близько 70% міста. Проїжджаючи повз, відчуваєш, як шкіра вкривається сиротами. Місто, яке буквально телепортує у минуле. Найживіше з усіх мертвих. Древній могильник. Музей просто неба. Місце болю та, вочевидь, для багатьох й місто сили. Або принаймні було таким, коли там вирувало життя.
Зараз поблизу Помпеїв на схилах Везувію вирощують помідори та виноград.
З останнього, до слова, виготовляють легендарне вино "Сльози Христа". Він плаче над своїм втраченим раєм.
Апулія – "марсіанська" земля на півдні магічного чобітка
Коли, здавалося б, прекрасніше вже бути не може, Італія каже: пф, й автобус відвозить на південь чобітка – у загадкову Апулію.
Краєвиди за вікном змінюються: червона земля, вітряки виринають наче з піщаних дюн, а містечка, які пробігають за вікнами – кам'яні та екзотичні. Єдине, що залишається незмінним у всій Італії, – виноградники. Вони пронизують країну, як зелені лінії зв'язку, по яких місцеві діляться своїми таємницями так, аби туристи їх не почули.
Перша зупинка: Альберобелло. Мільйони років тому там було море, а останні чотириста років – одне з найнезвичніших містечок світу. Все через трулі – казкові будівлі, які називають оселями гномів. В Альберобелло можна було б зняти південний приквел до "Володаря перснів".
Сьогодні біло-сірі трулі з оберегами на дахах – справжня родзинка регіону. А колись вони були справжніми помешканнями італійців. Все завдяки аристократу, який у 1600-х роках прибув у цей край й вирішив проявити дива креативу: винайти будинки, за які не потрібно платити податки. Сьогодні трулі – всесвітня спадщина Юнеско, а колись господарі могли розібрати їхні дахи за лічені хвилини: доки посланець короля їхав за податком.
Казкові трулі: дивіться відео
У більшості трулі сьогодні – крамнички, де можна придбати милі сувеніри. Однак в центрі є особлива будівля, де зберігся початковий інтер'єр. За 2 євро можна побачити, як колись мешкали єпископ та його рідні. Тільки стережіться: з високим зростом ходити там – вкрай незручно через низькі стелі.
А далі настає час їхати до моря. У містечко Поліньяно-а-Маре. Його вузенькі вулички зі світлого каменю телепортують у минуле й здається, що у старовинних віллах досі зупиняються на літо хоробрі та прекрасні королі й королеви, а у місцевому порту вечорами все ще запалюють факели, щоб не проґавити піратські судна.
Родзинкою Поліньяно-а-Маре є один з найкрасивіших європейських пляжів. Готова закластися, що у місцевому гроті колись відпочивала Венера.
Магічне Поліньяно-а-Маре / Закордон 24
Флоренція – столиця Ренесансу
Вочевидь, хтось таки сказав Флоренції, що на вулиці – вже ХХІ століття, бо там є Starbucks. Однак у всьому іншому місто абсолютно належить Ренесансу.
Столиця Медичі, місто Данте й Мікеланджело, найпрекрасніша квітка у букеті Тоскани, сюди ведуть всі дороги закоханих у мистецтво... та й просто закоханих. Про Верону зняли фільм "Листи до Джульєтти", однак пасувало б зняти ще приквел – "Листи до Беатріче". Бо коханій Данте, яка мешкала у Флоренції, залишають не менше романтичних послань.
Беатріче залишають тисячі романтичних послань / Закордон 24
Перлиною міста є собор Санта-Марія-дель-Фьоре. Здається, його видно з будь-якої точки Флоренції. Найкрасивіша святиня. Найпрекрасніший оберіг. Місце паломництва й локація для сотень кадрів та світлин.
Якщо є час, варто відвідати Галерею Уффіці. Там можна зустрітися поглядом з Венерою Боттічеллі й помилуватись роботами Леонардо да Вінчі.
Чи їхати до Італії влітку
Мій варіант відповіді – так. Але тільки якщо ви нормально переносите спеку. Бо вона – буде. Але саме у розігрітому повітрі так солодко вловлювати мед тосканських трав, свіжість стиглих лимонів, запах древнього каміння й пилу, який пам'ятає кроки імператорів, богів та гладіаторів.