У рамках проєкту сайту 24 каналу "Українське Різдво" ми поспілкувалися з українцями, які живуть за кордоном. Як святкує Різдво діаспора у Китаї, Німеччині, Норвегії та Бельгії – читайте далі.

Цікаво Не просто пісня: у США відзначать 100-річчя першого виконання "Щедрика" у Нью-Йорку

Юлія Куманська – українська письменниця (творчий псевдонім – Юлія Смаль) й педагониня, а також пластунка. Народилася на Далекому Сході (Зелений Клин), а у віці 5 років переїхала з батьками до Луцька. За освітою – магістерка хімії, також має диплом з філології. У 2014 році Юлія разом з сім'єю (чоловіком та 3 дітьми) переїхала у китайське містечко Піньху, що за 100 кілометрів від Шанхая. Там запропонували роботу її коханому, який працює у сфері IT.


Українка викладала англійську в мовних центрах / Фото Юлії Куманської


Подружжя переїхало у Китай з донькою та синами / Фото Юлії Куманської

"Спочатку ми думали, що це буде на 1 рік, максимум на 2. Але трошки все затягнулося і вийшло, що на 5. Я там вчителювала, згідно з усіма поривами серця. Викладала англійську мову, хоча моя основна спеціальність – хімія. І книжки писала теж. Діти ходили у садок та школу", – розповіла вона.

Різдво святкували двічі

На Батьківщині родина Куманської святкувала Різдво 7 січня. Натомість у Китаї довелося дещо змінити свої звички. Спочатку, 25 грудня, сім'я влаштовувала святкування у Піньху – для друзів з різних європейських країн. Адже окрім Юлії та її рідних у цьому містечку більше не було українців.

А от у Шанхаї, до якого від Піньху добиратися приблизно годину, є досить велика українська громада й навіть діяв пластовий гурток.

"Там ми вже святкували 6 – 7 січня, проводили спільну коляду", – пояснила письменниця.


Українські пластуни з батьками у Китаї – різдвяна зустріч / Фото Юлії Куманської

Найбільшою проблемою став мак для куті

На Святвечір родина Юлії мала на столі усі традиційні страви. Жінка пояснила, що приготувати їжу для українця у Китаї – не проблема. Мовляв, усі продукти є досить доступними. Щось, звісно, коштувало дорожче, щось – д ешевше. А щось треба було пошукати в європейських супермаркетах.

Але найбільша проблема у Китаї – мак. Там це кримінальний злочин. Чоловік часто літав у різні країни, тому привозив його на Різдво, перетертим. Але по факту це було правопорушенням,
– зазначила українка.

Й додала, що її подруга, наприклад, замість маку додавала у страву кунжут. Крім цього, була проблема й з пшеницею – такою, щоб підходила для куті.

"Чоловік міг їздити в Україну. Інколи – ще задовго до Різдва, десь у вересні. Тоді мамина сусідка дерла нам пшеницю, і він привозив", – пригадала Куманська.

Як китайські християни святкують Різдво

За даними китайського уряду, станом над 2018 рік у країні налічувалося близько 44 мільйонів християн. Хоча такий показник і здається великим, та це – приблизно 3% від загального населення.

"Власне, не можна сказати, що на державному рівні Різдво у Китаї – велике свято. Але всі його відзначають. Тому що китайці полюбляють такий святковий лоск, кіч. До 24 – 25 грудня там дуже поширена різдвяна тематика. Звідусіль лунають різдвяні пісні, які популярні у всьому світі", – пояснила українка.

А у рамках різдвяної служби, на яку колись потрапила сім'я Куманської, навіть влаштовували святковий концерт. Діти готували вітання, декламували вірші, дорослі співали.

"Це могла бути особливість їхньої конфесії. Але людей було дуже багато. Хоча церква – досить простора, віряни стояли навіть на вулиці", – уточнила письменниця.

Зараз Юлія з рідними живе у Німеччині

У 2019 році сім'я Куманської переїхала у містечко Вайден, що у Східній Баварії. Застати справжнє німецьке Різдво їм вдалося лише раз. Після цього почалася пандемія коронавірусу COVID-19. Якщо на свята у них є гості, Юлія завжди старається пригостити їх кутею. "Я кажу, що це дивна каша, але я її люблю, тому варто скуштувати", – пояснила українка.

Письменниця наголосила, що Баварія – досить відокремлена від решти Німеччини земля. Саме тому там є багато особливих традицій. Подарунки на Різдво роздає не Weihnachtsmann ("різдвяний дід"), як у всій країні, а Christkind ("різдвяна дитина"). Це маленьке дівча – ангелятко з довгим білявим волоссям. Окрім подарунків 24 грудня вона приносить і ялинку. Після цього святкове дерево стоїть у домі протягом усього січня.

Данусі Ковальчук – 26 років, вона також є пластункою. Від народження живе у Німеччині. Виросла у Мюнхені, у підлітковому віці разом з родиною переїхала у Тюбінген. Тепер працює офтальмологом у місті Гайдельберг. Її батьки переїхали у Німеччину з України ще у 1990-х роках. Утім, завжди старалися плекати у сім'ї українські традиції й так виховували і своїх дітей. Мовиться, зокрема, і про Різдво. Його Ковальчуки відзначають у січні.


Дівчина народилася у Німеччині / Фото Данусі Ковальчук

"Багато хто у нашій громаді перейшов на святкування Різдва у грудні, адже тоді вихідні й це легше пов'язати з роботою та школою. Але ми поки що тримаємося традиційного свята – 7 січня. Цей день залишається для нас чимось особливим", – пояснила дівчина. Вона пригадала, що двічі чи тричі вдавалося на Різдво приїхати в Україну. З цими моментами у неї пов'язані чи не найтепліші спогади.

"Але, на жаль, таке було дуже рідко. Бо спочатку була проблема з канікулами у школі, а потім на цей період завжди припадала сесія", – додала Дануся.

Яких традицій дотримуються Ковальчуки

Ковальчуки стараються перед Різдвом дотримуватися посту, хоча б 6 січня. Усі чекають, поки зійде перша зоря, й лише тоді сідають за стіл. Згадують своїх рідних, кладуть на кут стола часник. Також ставлять дідух і, звісно, колядують. Загалом святкування відбувається майже так, як і в Україні. "Колядувати ходимо з пластунами. Але, на жаль, у діаспорі це інколи важко. Бо непросто знайти таке місце, де б багато українців жили поблизу", – зазначила Ковальчук.

Дівчина розповіла, що коли вона ще була дитиною, деякі продукти, наприклад – пшеницю та гречку, доводилося везти з України. "І якщо хтось з родичів приїжджав, то мали теж таке обов'язкове завдання", – пригадує вона. Проте зараз у Німеччині вже з'явилися магазини, в яких продають товари з України, Польщі та інших країн.

Ще перед коронавірусом ми у громаді започаткували гарну традицію. На Святвечір після церкви збиралися всі разом й кожен приносив свою страву. Була також можливість показати вертеп,
– зазначила українка.

Різдво в українській громаді у Німеччині / Фото Данусі Ковальчук

Ковальчук підкреслила, що упродовж останніх 5 – 6 років у суботній українській школі готують вертеп. Торік через пандемію COVID-19 його вирішили провести в онлайн-режимі. Для цього кожна сім'я повинна була записати свої ролі на відео, з чого потім зробили великий святковий ролик.

Українська громада підготувала онлайн-вертеп: дивіться відео


За словами Данусі, аби зайти у церкву в Німеччині, потрібно мати захисну маску, але не обов'язково бути вакцинованим. Це – єдиний виняток серед усіх громадських місць у країні. Втім, після 2020 року Ковальчуки на Різдво беруть участь у службі онлайн.

"Я працюю у лікарні з пацієнтами, не хочу нікому передати вірус. Ми ставимося до цього дуже обережно. Минулого року слухали службу з київського собору. Думаю, і цього року так зробимо", – підкреслила дівчина.

Що українці перейняли від німців на Різдво

Родина Ковальчуків ставить ялинку, як і багато німців, 23 грудня. Крім цього, перейняли і традиції, пов'язані з Адвентом. Це – час очікування, що передує Різдву. Місцеві мешканці роблять вінки з ялинових гілочок й вплітають у нього 4 свічки. У першу неділю запалюють одну свічку, і так – щотижня аж до самого Різдва.


Такий вигляд має різдвяний вінок / Фото Unsplash

"Німці також мають спеціальний адвент-календар. Кожного дня діти відкривають одну з коробочок і там для них є якийсь подарунок. Коли ми ще ходили до школи, то усі друзі розказували, що у них таке є. Тому наші батьки перейняли і це. А ще Миколай до нас приходить двічі – 6 та 19 грудня", – поділилася українка.

Анна Бєланова – родом з Єнакієвого. Її чоловік Олександр Петрусенко – з Донецька. У 2014 році, коли Росія окупувала частину українського Донбасу, вони були змушені покинути рідні міста. Згодом Олександр підписав контракт з норвезькою компанією й подружжя переїхало у місто Берген. Пізніше роботу там вдалося знайти і його дружині. Обоє працюють у сфері IT. Наприкінці 2021 року пара повернулась в Україну – у Київ.


Анна Бєланова та Олександр Петрусенко / Фото з сімейного архіву

Як святкували Різдво у Бергені

Цікаво, що пара святкувала Різдво і у грудні, і в січні. 25 грудня Анна та Олександр відзначають річницю свого шлюбу. Тож у цей день часто з друзями їхали у гори, розпалювали там камін – проводили час як норвежці. Адже місцеві мешканці полюбляють зустрічати Різдво саме у горах. "У Бергені завжди сиро, завжди дощі. А вибравшись у гори, можна було побачити хоча б трохи снігу", – пояснила українка. Натомість у січні вони з чоловіком зустрічалися з іншими українцями. Тоді з Німеччини приїжджав український священник, проводив богослужіння.

До того, як почався коронавірус, ми збиралися українською громадою Бергена. Кожен готував якусь свою страву, був величезний стіл. Кутю щороку готували різні люди і це було класно,
– пригадала Анна.

Вона наголосила, що завдяки цьому можна було побачити, як готують традиційні страви у різних частинах України, порівняти смаки. Адже на такі різдвяні гуляння приходили майже усі українці міста. Інколи доходило й до 150 людей.


Українська громада у Бергені зібралася на Різдво / Фото Костянтина Денисенка

Подружжя відновлювало втрачені традиції

Як розповіла Бєланова, на Донбасі, звідки вони з чоловіком родом, багато українських традицій, на жаль, були втраченими. Натомість під час перебування у Норвегії подружжя намагалося їх відновити. Саме там вони і вчилися, як робити українську кутю – кожен рік знаходили новий рецепт.

Загалом Анна та Олександр дуже люблять готувати. Тому навіть якби треба було замовляти якісь продукти з України, то робили б це. Втім, важко було лише у перші роки: потрібно було знати, де знайти потрібні товари. Упродовж останніх років у Норвегії відкрилося багато інтернаціональних магазинів. Очевидно, на це є попит. Тож знайти там пшоно для куті, мак, мед чи родзинки – тепер не проблема.


Подружжя щороку шукало новий рецепт куті / Фото Анни Бєланової

Традиції – дуже різноманітні

Бєланова звернула увагу на те, що Норвегія – дуже велика країна, через це у кожній її частині є якісь особливі традиції. У Бергені, наприклад, на Різдво традиційно готують pinnekjøtt ("пінешот"). Це засолені реберця з баранини, які подають із пюре з ріпи. У гірських регіонах – це вже засушена овеча голова, а ближче до Осло – свинина з підчеревком.

За словами українки, Різдво для норвежців – значно важливіше, ніж Новий рік. У цей період дітям приносять подарунки маленькі гномики – юленіссе. Взимку по всій країні відкриваються ялинкові ферми.

"Ти можеш туди приїхати, заплатити, тобі дадуть пилу й ти обираєш собі дерево. Його запакують і ти їдеш з ним додому", – зазначила Бєланова. На території таких ферм зазвичай облаштовують хатинки юленіссе, все дуже атмосферно.

Батьки Оксани Сеничак емігрували до Бельгії у повоєнні часи. Там вона і народилася. З чоловіком, Ігорем Матичаком, познайомилася у 1991 році, він з України. Разом подружжя виховує 2 синів та доньку. Оксана протягом усього життя працює перекладачкою. А кілька років тому відкрила в Антверпені свою крамничку, де продає різні об'єкти інтер'єру (й не тільки), вироблені в Україні. "Пробую у Бельгії знайти ринок для українського інтер'єрного виробництва", – пояснила жінка.


Оксана Сеничак з чоловіком та дітьми / Фото з сімейного архіву

Сеничак розповіла, що саме святкування Різдва та Великодня – чи не найбільше запам'яталися їй з дитинства. Адже Святвечір завжди був у січні, а не у грудні, як у друзів-бельгійців.

"Їм тоді було незрозуміло, чому у нас Різдво – 7 січня. Але зараз це вже легше пояснити, бо світ став більшим, молодь і діти більше знають і розуміють", – наголосила жінка.

Різдво – нагода зібратися в українському колі

Сім'я Оксани на Різдво готує українські страви. Традиційно колядують у сімейному колі, а також з українською громадою. У 2020 році від масштабних заходів довелося відмовитися через пандемію, але цьогоріч вдалося знову зібратися у колі друзів-діаспорян.

Молодь підготувала вертеп, його показали після служби 25 грудня. Дуже гарно все це їм вдалося,
– підкреслила Оксана.


Український вертеп в Антверпені, 2021 рік / Фото Юліана Матичака

За словами Оксани, у Бельгії є декілька українських парафій. В Антверпені, в якому живе їхня сім'я, така з'явилася приблизно у 2005 році. А от у містечку Хенк, з якого вона родом, українські храми були ще до нової еміграції у 1990 – 2 000-х роках.

"Там завжди була одна греко-католицька й одна православна. І вони далі є. Так само у Льєжі та Шарлеруа. Адже саме туди приїжджали українці", – пояснила жінка.

Молодь продовжує плекати традиції

Юліан Матичак – один із синів Оксани. Він намагається підтримувати українські традиції з групою українських друзів. Туди входять як його знайомі з Пласту, так і ті, хто переїхав у Бельгію упродовж останніх 5 – 7 років, на навчання чи на роботу. "Я виріс у середовищі, де само собою було зрозуміло, що ми щороку святкуємо Різдво, йдемо колядувати. Цього року ми з друзями робили вертеп. Це було дуже спонтанно, але класно", – наголосив хлопець.

Різдво у бельгійців – не таке, як в українців. У принципі особливих традицій у них немає, це просто родинне свято. Тому я ніколи не святкував з бельгійськими друзями,
– пояснив Юліан.

Матичак розповів, що раніше, коли українці у Бельгії святкували Різдво у січні, це було досить важко поєднувати із сесію. Адже вона у країні починається якраз після бельгійських різдвяних канікул.

"Закінчувалися канікули, було наше Різдво й зразу екзамени. Це було важко. Торік відсвяткували і через день я вже мав перший іспит", – підсумував українець.