Закордон 24 поспілкувався зі Скоттом про ухвалення найважливішого рішення, волонтерство в умовах повномасштабної війни, поїздки на лінію фронту та українські реалії очима американця.

Зверніть увагу "Батьки в Таджикистані навіть не знають про мій контракт": історія десантника з позивним "Чечня"

"Я сидів у комфорті, дивився новини й почувався жахливо, а тоді вирішив їхати в Україну"

Яким було твоє життя до переїзду в Україну?

Я жив у Сан-Крістобаль-де-лас-Касас (штат Чіапас, Мексика). Викладав англійську та волонтерив у заповіднику Corazon Animal San Francisco. Він створений насамперед для собак. Їх там – понад 60. Усі живуть вільно без кліток, на огородженій території.

Догляд за цією святинею став дуже потужним джерелом натхнення. Я мрію створити такий притулок без кліток в Україні. З освітніми програмами та можливостями для волонтерства.

Я уявляю безпечний простір, де зможуть задовольнити всі потреби наших чотирилапих друзів. Місце, куди зможуть приходити студенти, щоб дізнаватися більше про тварин та допомагати їм. Зокрема, це буде чудова можливість для майбутніх ветеринарів. Можна реалізувати партнерства з університетами та ветеринарними клініками.

Окрім того, у просторі моєї мрії має бути житло для волонтерів. Щоб вони почувалися комфортно й могли у вільний час ділитися з чотирилапим співчуттям та ніжністю. Водночас наразі це – лише ідея та мрія.
Зараз Україна відчайдушно потребує багатьох речей. Але я приїхав сюди, щоб зосередитися на декількох. Одна з них – догляд за тваринами, постраждалими від геноциду, який скоює Росія.

Я не вмію воювати, однак маю серце, отже, можу допомогти. Саме тому я – у вашій країні.

Коли ти відчув, що хочеш приїхати в Україну, аби волонтерити?

Я сидів у комфорті у своїй квартирі в Чіапасі, дивився новини, слухав, що розповідають мої студенти з України, й почувався просто жахливо. Після того, як я не отримав відповіді від Посольства України у Мексиці щодо надання мого будинку українським біженцям, вирішив повернутися до США, а вже там ухвалив рішення їхати в Україну. Так, зрештою, почався мій шлях.


Скотт в Україні / Фото, надане 24 Каналу


Скотт з юними друзями у селі Вишеньки / Фото, надане 24 Каналу

"На виборах у США ми з друзями віддамо голоси за свою країну та водночас за Україну"

Що про твоє рішення сказали близькі?

Мої друзі підтримують мене. Я вважаю їх своєю родиною. Бо саме вони дозволили мені бути собою й допомогти стати тією людиною, якою я сьогодні є. Я дуже люблю їх. Багато з них врятували моє життя, навіть не підозрюючи про це.

Було страшно їхати в Україну?

Загалом ні. Лише відчув страх, коли перетнув польсько-український кордон, тому що розумів: я залишуся тут надовго.

Які українські міста ти вже встиг відвідати?

Знаєш, простіше сказати, де я поки не був. Зокрема, у Луганську. Криму. Карпатах. Я перебуваю в Україні понад рік. За цей час встиг багато поїздити. Побачене лише зміцнило моє бажання робите все можливе, аби залишатися тут.

Я мрію про літо у Криму. Хочу вирушити у мандрівку Карпатами. Чекаю того дня, коли мої друзі проведуть мені екскурсію Донецьком, звідки вони були змушені виїхати ще у 2014 році. Я сподіваюся одного дня піти по ягоди та гриби в український ліс, не боячись наступити на міну.

Мене глибоко засмучують останні новини. Те, що американська республіканська партія не бажає підтримувати Україну та співпрацювати з нею. Її представники відчувають дедалі більшу прихильність до клептократичної злочинної ідеології Росії. Мої люди можуть покращити ситуацію. Але, на жаль, інтереси багатьох з них зв'язані з інтересами олігархів, які "сидять у кишенях Кремля".

Скоро у США вибори. І я, і всі мої друзі віддамо свої голоси за нашу країну та водночас за Україну.

"Я шукаю людей, які потребують допомоги"

Чим ти займаєшся як волонтер?

Спершу я відкрив свій збір, аби допомогти українцям купити необхідні ліки та речі. А згодом зрозумів, що можу робити це за власні гроші й зосередився на тому, аби допомогти тваринам.

З допомогою декількох моїх друзів (зокрема, Dj Sacred) я розпочав в Україні власний проєкт Save the Pets. Його місія – робити все можливе, аби врятувати тварин, які перебувають поблизу лінії фронту. Не хочу навіть уявляти, що трапилося б з чотирилапими, які постраждали від війни, якби не було людей та організацій, готових допомогти.


Чотирилапі друзі з прифронтових територій / Фото, надане 24 Каналу


Усе живе страждає від російської агресії / Фото, надане 24 Каналу


В очах чотирилапих – біль / Фото, надане 24 Каналу


Так відбувається евакуація тварин / Фото, надане 24 Каналу


Тварин намагаються вивезти в області, де тихіше / Фото, надане 24 Каналу

Коли я не волонтерю у Vishenki English school, не викладаю онлайн, не допомагаю евакуйовувати тварин з лінії фронту, я шукаю людей, які потребують допомоги. Я намагаюся зробити для них все можливе.

Наприклад, коли бачу літніх людей, які порпаються у сміттєвих баках на вулицях. Мені байдуже, на що вони витратять гроші або іншу допомогу. Але точно знаю, як важливо її надати. Ця підтримка у час війни має особливо велике значення. Я нікого не засуджую за його історію або позицію. Звичайно, якщо тільки ця позиція не базується на російській пропаганді.

Пригадую, як зустрів таких знедолених людей у Херсоні біля воріт російської православної церкви, Святодухівського собору. Мене здивувало, що священники цього храму виглядають так, наче мають більш ніж достатньо їжі, аби допомогти тим, хто сидить голодний біля воріт.

Наразі моя ціль – купити автомобіль, аби щотижня їздити на передову. Я хочу евакуювати звідти якомога більше людей. І щоб дорогою вони ні про що не хвилювалися.

"Повертаючись додому, я знову чую крики болю"

Ти часто буваєш на прифронтовій території. Що відчуваєш, коли розумієш, що росіяни – зовсім близько й можуть будь-якої миті відкрити вогонь?

Жодних особливих емоцій. Думаю, ця риса дісталася мені "у спадок" від однієї з пережитих травм. Коли у Херсоні чи в Авдіївці потрапляю під обстріл, трохи хвилююся, коли ніхто не інформує детальніше, що відбувається. Мені важливо розуміти ситуацію, щоб краще підготуватися до можливих сценаріїв. Якщо знаю "так, вони за нами стежать, так, вони стріляють по нас з міномета", я перебуваю у моменті: без страху та паніки.


Скотт під час поїздки на прифронтову територію / Фото, надане 24 Каналу

Лише коли повертаюся додому, починаю розуміти, що побачив та пережив. Я знову чую крики болю. Я знову бачу обличчя згорьованих людей. Я пригадую будівлі з рештками випалених спогадів. Я знову вдихаю запах відпрацьованого вуглецю. Я знову фізично відчуваю обійми тих, хто втратив усе.

Чим більше цих переживань та спогадів про них, тим більше я хочу залишатися тут й продовжувати допомагати. Єдине, про що я прошу: щоб для волонтерів-іноземців трохи полегшили деякі бюрократичні процеси.

Яка історія з війни вразила тебе найбільше?

Мене глибоко вражає те, як люди, які жили або продовжують жити під окупацією, повстають та воюють проти загарбників. Цей дух свободи вирізняє Україну серед інших націй і культур.

Як американець лівих поглядів я підтримую боротьбу за рівність та справедливість. Особливо ту, що відбувається перед обличчям гнобителів, які принесли з собою злочинну консервативну ідеологію.
Вся країна забула про внутрішні розбіжності й об'єдналася заради захисту демократії України та усієї Європи.

Я завжди поважаю свободу й тих, хто бореться за неї. Українці показали світові, що означає стійкість, й довели: мужність може перемогти, попри всі складнощі.

"Зараз Україна – мій дім"

Ти вже знайомий з українськими традиціями? Що найбільше запам'ятало, здивувало або, може, шокувало?

Мешкаючи у селі Вишеньки (Бориспільський район Київської області – 24 Канал) й допомагаючи місцевим жителям (зокрема, дітям у школі), я зміг пізнати багато аспектів української культури.


Війна не може позбавити радості від зустрічей / Фото, надане 24 Каналу

Насправді українська й американська культури мають чимало спільного. Ми сміємося з жартів одне одного, подаємо на столи однакові страви, маємо однакову мораль (навіть деякі наші корумповані політики чимось схожі). А найголовніше – й українці, й американці дуже поважають своє вроджене право на самоврядування.

Що б ти порадив людям з інших країн, які хочуть приїхати в Україну, але ще не наважуються?

Ми чекаємо на вас тут, на правій стороні історії. Чим би ви не займалися по життю, якщо хочете допомогти, в Україні, вам знайдеться місце.


Бо світло, зрештою, переможе темряву / Фото, надане 24 Каналу

Яка для тебе Україна?

Зараз Україна – мій дім. Я маю тут життя й бачу майбутнє. У цьому майбутньому українці дали відсіч російському агресору, розвалили його федерацію й звільнили усіх, хто поневолений.

Я маю всі підстави залишитися жити в Україні. Тут я зустрів багато друзів. Тут сталися зв'язки, з якими я не можу попрощатися.