Юлія вважає, що головне у житті – бути відкритими до світу і цікавитися тим, що відбувається навколо. На її думку, байдужість – це руйнівна риса.

Цікаво Скільки грошей переказали українці з-за кордону в Україну за перше півріччя 2021: вражаючі дані

Про те, що змінило життя

Юлія Чиколба – фінансистка і юристка за освітою. 20 років життя дівчина професійно займалася тхеквондо. Була у збірній України, є медалісткою студентського чемпіонату Європи. Також вона працювала дитячою тренеркою із вищезгаданого спорту.

Юлія зазначає, що її життя змінили події в Україні у 2014 році. Тоді вона розпочала волонтерську діяльність. Дівчина допомагала військовим у госпіталі та відправляла передачі бійцям в зону АТО.

За рік вона приєдналася до організації "Новий Донбас", що працювала з дітьми прифронтових територій.

Ще через рік – відвідала програму для молодих лідерів "Спорт задля розвитку і миру" в Німеччині, яку організував Офіс ООН. Потрапила на неї, каже, випадково побачивши оголошення в інтернеті. Юлія заповнила аплікаційну форму й успішно пройшла інтерв'ю. Саме там вона й дізналася про діяльність фахівців міжнародних гуманітарних організацій. Дівчина захотіла приєднатися до цієї справи.

Юлія Чиколба / Фото Urban

Про пошуки роботи

Юлія Чиколба почала відправляти резюме до різнопрофільних організацій ООН, які працюють в Україні. Вакансії шукала на кар'єрних порталах ООН, як-от United Nations Careers Portal. Усі міжнародні організації, запевняє дівчина, мають прозору систему подачі документів на програму: потрібно або заповнити форму онлайн, або надіслати резюме, мотиваційний лист і рекомендації.

Спочатку я подавалася на такі позиції, які потребують, умовно кажучи, 40 років досвіду роботи у 20 різних міжнародних місіях. Я вважала вимоги у вакансіях формальними, тож подавалася, наприклад, на позицію програмного менеджера. Це була помилкова тактика. Мене не запрошували на роботу,
– ділиться Юлія Чиколба.

Згодом дівчина зрозуміла, що так мети не досягне – і зупинилася на простіших позиціях. Так, Юлія влаштувалася асистенткою з фінансових та адміністративних питань у Данську Раду у справах біженців (Данську групу з розмінування, яка працювала в Сіверськодонецьку). Отримати цю посаду їй допомогли три фактори:

  • високий рівень володіння англійською;
  • профільна освіта;
  • досвід роботи в локальній організації.

На цій посаді Юлія провела лише 3 тижні. Їй запропонували змінити профіль. Тож вона стала тренеркою з інформування про мінну небезпеку для дітей і дорослих. Протягом майже двох років вона працювала у Донецькій і Луганській областях:

  • Сіверськодонецьку;
  • Маріуполі;
  • Слов'янську;
  • Авдіївці;
  • Світлодарській дузі.

Юлія пригадує, що іноді їй доводилося вставати о 4 годині ранку, щоб доїхати у віддалені населені пункти, встигнути закінчити роботу за світлої пори доби та не підвищувати ризику обстрілів.

Спочатку така робота їй дуже подобалася. Та, зазначає дівчина, проводити в дорозі 3 – 4 години щодня – це дуже важко. Через деякий час вона відчула, що знову потребує змін.

Афганістан

Юля взяла участь у програмі розвитку ООН в Києві. Вона влаштувалася на позицію спеціалістки проєкту, пов'язаного з антикорупцією. Цей досвід, каже дівчина, був дуже цікавим. Водночас зізнається, що сумувала за протимінною діяльністю.

Одного дня Юлія отримала пропозицію роботи в Афганістані. Пригадує, що тоді дуже хвилювалася з приводу того, як має повідомити таку новину батькам. Та вони поставилися до цього з розумінням.

До поїздки Юлія готувалася декілька місяців. Зокрема, вивчала дуже багато інформації про Афганістан, щоб розуміти сповна контекст конфлікту країни.

До місця призначення добиралася самостійно літаком з України. Всі видатки, пов'язані з транспортом та житлом, покривала організація.

Дівчина згадує, що на місці всюди була озброєна охорона та колючий дріт. Задля безпеки треба було дотримуватися суворих обмежень. Наприклад, не можна було самостійно виходити з помешкання чи пересуватися містом, а їздити – тільки у броньованих машинах.

В Афганістані Юлія Чиколба керувала програмою з інформування про ризики, пов'язані з вибухонебезпечними предметами.

Також організація розробила проєкт із тренування і залучення жінок до роботи сапера. За словами Юлії, це важливий крок для Афганістану. У країні не заведено залучати жінок до подібних робіт. Та вони, каже дівчина, кидали виклик традиційним суспільним нормам.

Якось батько однієї з саперок сказав, що тепер він вважає свою дочку героїнею Афганістану. Ці слова закарбувались в моїй пам'яті надовго. До речі, жодна з саперок не хотіла повертатися до колишнього життя, у якому їм відведена роль домогосподарок,
– розповідає Юлія.

Афганістанські саперки і Юлія Чиколба / Фото Urban

Деякі жителі Афганістану пишалися тим, що їхні жінки працюють саперами / Фото Urban

Складність місії полягала також у тому, що люди з різних культур мали навчитися співіснувати у закритому просторі без конфліктів. А це, зрозуміло, непросто. Місію можна було покинути у будь-який момент без жодних санкцій, зазначає Юлія. Та це – репутаційні втрати.

Попри складність, Юлія називає роботу в Афганістані найціннішим та найцікавішим своїм досвідом. За її словами, десятки тисяч людей отримали цінну інформацію про мінну небезпеку, яка здатна врятувати їхнє життя. Саме ця ідея і є важливою, на думку Юлії.

Ставити собі за мету працювати в ООН просто тому, що це круто і дозволяє їздити на білій автівці зі знаним на увесь світ логотипом, – погана ідея. Туди треба йти тим, хто має ідею, як покращити людям навколо життя, і робота в ООН може стати інструментом для цього,
– запевняє Юлія Чиколба.

Українка брала участь у виконанні місії в Афганістані / Фото Urban

Плани на майбутнє

Цього року героїня статті виграла стипендію Chevening Scholarship від уряду Великої Британії. Зараз вона навчається в Королівському коледжі Лондона, у Департаменті військових студій.

Після навчання Юлія має намір повернутись на батьківщину. Вона хоче використовувати свої знання і досвід у сфері безпеки України, а також міжнародних місіях.

Юлія Чиколба / Фото Urban