Ризикнула піти за мрією: інтерв'ю з Валерією Лєденко – власницею комунікаційної агенції у Парижі

Валерія Лєденко будувала успішну кар'єру у Києві. Однак після 24 лютого 2022 року переїхала до Парижа, який, за відчуттям, завжди був її другим домом. У французькій столиці Валерія ризикнула піти за мрією та заснувала власну комунікаційну агенцію Oh my brand! Закордон 24 поспілкувався з Валерією про життя у Парижі, діяльність Oh my brand!, кар'єру у Франції, підтримку України з боку французів та "Емілі у Парижі".

Зверніть увагу Маґуру почують: інтерв'ю з Анною Старушкевич, яка зняла фільм заради зниклих безвісти в Україні

"Париж був містом мрії, однак переїзд я не планувала"

Яким було ваше життя до 24 лютого 2022? Ви будували кар'єру в Україні?

До 24 лютого я мешкала у Києві. Працювала pr-менеджером 1+1, просувала іміджеві розважальні проєкти телеканалу, як-от "Танці з зірками", "Голос країни" тощо. Також розробляла та імплементувала комунікаційні стратегії клієнти для клієнтів з інших сфер бізнесу:  із IT, із шоубізу, з ресторанного тощо. Кар'єра добре розвивалася, я нікуди не збиралася переїжджати.

Як ви зустріли початок повномасштабного вторгнення? Пригадайте, будь ласка, цей день.

Напередодні слухала експертів, які обговорювали, наскільки вірогідне повномасштабне вторгнення. Потім з думками, що у 21 столітті це неможливо, і все в моєму житті буде гаразд, пішла спати. Прокинулася від першого вибуху. Спершу подумала, що це – салюти. Потім збагнула, що 5 ранку, отже, щось не те. Взяла собаку, документи, сіла у коридорі й почала зв'язуватися з друзями та дізнаватися новини.

Коли та як з'явилася ідея переїзду до Франції? Ви обрали цю країну, керуючись умовами, які вона пропонує, чи мріяли пожити там певний час, просто за інших обставин?

Париж був містом моєї мрії. За відчуттями це – мій другий дім. Однак переїзд я не планувала. 24 лютого я просто зачинила квартиру, сіла в машину до друзів, і ми вирушили в бік кордону. Далі я опинилася у друзів в Німеччині. Прожила там два тижні, зрозуміла, які умови, і думала вже реєструвати тимчасовий захист. А потім друзі з Парижа запросили мене до себе в гості на декілька днів. Завершилося це тим, що я дуже чітко зрозуміла, де насправді хочу жити. У Німеччину згодом я повернулася лише на день: забрати решту речей.

Безперечно, залишитися у Німеччині було б раціональніше, адже там мешкають багато моїх друзів, є чимало інтернаціональних компаній, де основна мова спілкування – англійська, також держава надавала житло. Але я ризикнула піти за своєю мрією. Якщо є можливість переїхати до Парижа, то коли як не зараз?

Валерія ризикнула піти за мрією / Фото, надане 24 Каналу

Іноземні ЗМІ стверджують, що українці дуже неохоче їдуть до Франції. Найчастіше як причини називають бюрократію та недостатній рівень комунікації між державою та людьми. Ви відчули це на собі?

Мені важко зараз говорити про рівень комунікації, бо я переїхала два роки тому. Але можу сказати: якщо потрібно знайти інформацію, це не займе багато часу. Є у фейсбуці спільноти "Українці в Парижі", "Українці у Франції". Існують сайти, які створили українці з великим досвідом життя у Франції. Вони пояснюють усі бюрократичні процедури, розповідають, куди звертатися (є необхідні адреси). Деякі українці, які тривалий час тут живуть, пропонують свої послуги на безкоштовних засадах. Зокрема, як перекладачі та адміністративні консультанти.

Я не можу сказати, що є брак інформації. Все можна знайти при бажанні. Навіть коли приходиш реєструватися у центр для біженців, там обов'язково є україномовні фахівці. Вони перекладуть, пояснять, дадуть необхідні адреси.

Що стосується бюрократії, то зі слів друзів, які живуть в різних країнах – вона всюди плюс-мінус однакова. Питання в тому, що ми просто до цього не звикли.

"Зі мною були готові спілкуватися будь-якою мовою, аби тільки порозумітися"

На момент переїзду ви вже вивчали французьку чи почали опановувати її у Парижі? І як загалом у Франції зі сприйняттям англійської?

Французьку як хобі вивчала колись у Києві ще до пандемії COVID-19. Мабуть, пів року. Могла сказати як мене звати, зробити замовлення в буланжері, перекинутися кількома словами з французами під час мандрівки. На цьому все.

Фактично з нуля французьку я почала вивчати вже з першого тижня у Парижі. Зараз так і продовжую – займаюся з репетитором тричі на тиждень. Так як 90% моїх клієнтів – французи, у мене сформувалося франкомовне оточення, що дуже сприяє інтеграції та вивченню мови.

Щодо англійської, скажу так: зі мною були готові спілкуватися будь-якою мовою, аби тільки порозумітися. Я ніколи не зустрічала, щоб хтось негативно реагував на англійську. З першими клієнтами французами я почала працювати після року вивчення мови. Тоді моя французька була ще дуже "сира", і вони самі пропонували, перейти на англійську, головне, щоб було комфортно.

Є певна категорія французів, які англійську просто не знають. Наприклад, це люди віком 50+, які не вивчали її в школі або їхня діяльність не була ніяк з нею пов'язана. Це – нормально. Це аж ніяк не говорить про негативне ставлення до англійської.

В інстаграмі ви часто публікуєте фото дива, на ім'я Бетті. Що варто знати про переїзд до Франції з улюбленцем? Французи загалом – пет-френдлі?

О, так, Бетті тут – зірка. Люди на неї дуже класно реагують. Вона їм подобається. Миттю зачаровує. Я жартую, що можу вже брати з туристів по євро щоразу, коли вони фотографуються з Бетті.

На мій погляд, Франція – пет-френдлі. Я можу їздити з Бетті у метро (у Києві, принаймні, до початку повномасштабного вторгнення, це було заборонено). Зазвичай спокійно заходжу з собакою в ресторан, магазин, аптеку. Багато де є миски з водою для тварин. Звичайно, є певні буланжері чи супермаркети, які забороняють вхід з улюбленцем, але таких не так багато мені траплялося. Якщо навіть у парку є заборона на вигул собак, то зазвичай поруч є спеціально відведена для цього зона. Все доволі добре організовано.

До Парижа Валерія переїхала з пухнастою компаньйонкою Бетті / Фото, надане 24 Каналу

"1 січня 2023 року я зареєструвала Oh my brand!"

Як ви розпочали пошуки роботи? Чим ринок праці в Франції відрізняється від українського?

У мене не надто великий досвід із пошуку роботи у Києві. Здебільшого мене рекомендували, але можу сказати, що й у Франції дуже часто знаходять роботу саме завдяки нетворкінгу.

Для французів дуже важлива освіта, з якого університету диплом. Якщо ми говоримо про IT-сегмент, то віддадуть перевагу людям з дипломами відомих університетів, які випускають сильних фахівців. На мій погляд, в Україні ця історія не настільки актуальна, адже існує багато вузькоспеціалізованих курсів, які часом ефективніші за повноцінну університетську освіту.

Окрім того, французи довіряють рекомендаціям одне одного. Охочіше працюватимуть з людиною, яку хтось знає та може поручитися.

Власники компаній ділилися зі мною, що для них дуже важливі особисті якості кандидата. В Україні, коли надсилаєш резюме, не дуже багато менеджерів чи рекрутерів звертають увагу на твої хобі. Зазвичай, їх подають десь наприкінці сторінки.

У Франції життя поза роботою – дуже важливе. І тут варто конкретизувати, що саме наповнює твоє життя. Якщо ти любиш музеї, то які, який напрямок у мистецтві цікавить найбільше. Якщо любиш готувати, то розкажи, які страви. Французам важливе твоє персоналіті. Ти маєш вписатися у колектив, жити ще чимось, окрім роботи.

Коли я почала шукати роботу, передивлялася всі можливі ресурси. Відправляла резюме, відгукувалася майже на кожну вакансію, яка відповідала моєму досвіду. Навіть на джуніор-позиції. Бо французьку на той момент я взагалі не знала, тому розуміла, що доведеться знижувати свої очікування. Але результату це не принесло. На резюме просто не відповідали. Активний пошук тривав приблизно пів року. За цей час мені зателефонували лише з однієї компанії.

Валерія веде блог про життя у Парижі / Фото, надане 24 Каналу

На якому етапі виникла ідея створити власну комунікаційну агенцію? Які складнощі та несподівані відкриття вас чекали?

Приблизно у серпні 2022 року я зрозуміла, що точно хочу залишатися у Франції. Першим питанням було: як це зробити, якщо припиниться тимчасовий захист. Другим: мені потрібно було знайти роботу тут, а не продовжувати працювати з українським ринком.

Від роботи саме тут залежить дуже багато: можливість оренди квартири, отримання посвідки на постійне проживання і так далі. Я чітко усвідомлювала, що потрібно рухатися у цьому напрямку. Якщо мої пошуки як найманого працівника не приносять результатів, то потрібно дивитися ширше.

Тут мені допомогли власне французи. Я весь час комунікувала зі знайомими, друзями. І вони підказали, що можна відкрити власну справу. Це, мабуть, схоже на наш ФОП. Але я реєструюся не як Валерія Лєденко, я реєструю власну компанію.

Приблизно пів року я готувалася, з'ясовувала, які мені потрібні документи, шукала бухгалтера, адмін-консультанта, закривала співпрацю з українськими клієнтами. А 1 січня 2023 року я вже зареєструвала Oh my brand! Почала рік з чистого аркуша.

З якими проєктами працює ваша агенція?

Основна діяльність Oh my brand! спрямована на digital marketing. Зараз мої основні клієнти – компанії, які працюють у сфері дата консалтингу.

Я розвиваю Employer branding, Product PR, під ключ закриваю ведення соціальних мереж компаній. В команді є дизайнер, копірайтер та декілька піарників, які працюють на іноземні ринки.

Хто був вашим першим клієнтом? Як ви знайшли одне одного?

Мені дали шанс знайомі. Я запропонувала власну комунікаційну стратегію для IT-компанії, яку мені доручили вже втілити в життя. Наступні клієнти стали приходити самі, бачачи мою роботу.

"Французи насолоджуються тут і зараз"

Неодноразово чула таку тезу, що в країнах ЄС соцмережі брендів розвивають набагато слабше, аніж в Україні. І закордонний ринок потребує власне наших фахівців. Які висновки ви зробили з власного досвіду?

Якщо ми говоримо з позиції українського досвіду, то так, відстають, адже не дуже розуміють цінність цього. Якщо компанія взагалі ніколи не мала комунікаційника, то доволі складно довести, що він взагалі їм потрібен. Бо все і так функціонує прекрасно: багато клієнтів, гарна репутація на ринку. Навіщо тоді це? Тут комунікаційникам треба доводити свою цінність. Але зазвичай, коли починають вибудовувати комунікації й бачать результат роботи, то усвідомлюють переваги.

На мою думку, інше сприйняття соцмереж, зокрема, пов'язане із різницею менталітету. Взагалі французи не особливо налаштовані на те, щоб демонструвати своє життя. Ніякого телефону під час обіду чи корпоративу. Вони насолоджуються тут і зараз, а не фіксують те, що відбувається навколо. За виключенням блогерів, звичайно. Це – частина їхньої професії.

У Франції насолоджуються життям тут і зараз / Фото, надане 24 Каналу

Інфлюенс-маркетинг у Франції взагалі розвивається? Чи блогери тут мають менший кредит довіри?

У мене ще не було кейсу співпраці у сфері інфлюенс-маркетингу у Парижі. Єдине, що записали подкаст із блогером, який підіймає актуальні питання у сфері штучного інтелекту. Це лише перший крок. Мені цікаво досліджувати місцевий ринок та розширювати свої можливості.

Ви плануєте формувати свою команду? Фахівці з України зможуть долучитися до Oh my brand?

Наразі я регулярно залучаю фахівців на фрилансі, є декілька людей з якими працюємо вже не один місяць. Мені потрібні фахівці, які можуть закрити задачі по виходу на інші ринки, наприклад Великої
Британії. Але крім експертизи, спеціаліст має мати статус приватного підприємця, щоб мати можливість виставляти рахунок.

"Робота тут – як частина життя, а не його сенс"

Як французи дотримуються балансу між роботою та особистим життям? Бо існує стереотип, що у їхньому work-life balance власне life суттєво переважає.

Відповідно до досліджень, які я дивилася на початку 2024 року, для покоління 25 – 35 років при виборі роботодавця на першому місці – work-life balance. Саме він – один з головних критеріїв, як молоді люди обирають собі роботу.

По своїх клієнтах я бачу, що у них все чітко регламентовано законом. Люди не перепрацьовують, інакше це мають оплатити. Під час відпустки або лікарняного ніхто не має права турбувати з робочими питаннями. Дуже поважають особистий час та простір. Після завершення робочого дня повідомлення від колег не прилітатимуть.

Можливо, це існує в інших сферах. Я чула, що ситуація на фінансовому ринку – кардинально інша. У кіноіндустрії та на телебаченні – теж свої правила.

Якщо дуже узагальнити, то робота тут сприймається як частина життя, а не його сенс.

Ще один стереотип: французи не уявляють свого життя без протестів. Часто це відбувається?

Так, минулого року у Парижі страйки проти пенсійної реформи тривали декілька місяців. Часто це нагадувало карнавал. Я спостерігала з вікон свого офісу, як мітингувальники у костюмах Астерікса і Обелікса йдуть з кольоровими димовими шашками, а за ними їде вагончик з кавою.

Звичайно, були ситуації, коли трощили вітрини магазинів, підпалювали сміттєві баки. Був час, коли відходи взагалі не вивозили, і Париж перетворився на груду сміття.

Люблять, люблять французи страйкувати. Я це називаю їхньою національною забавою. Але здебільшого страйки – сплановані. ЗМІ розповідають, коли та де вони відбуватимуться, щоб люди розуміли, як добратися додому чи роботи. Місцеві намагаються підлаштувати своє життя під страйки, щоб не страждати через них.

"Французи вважають, що війна – жахлива, і намагаються зробити все, що в їхніх силах"

Середньостатистичні французи підтримують українців? Ви відчуваєте це на прикладі своєї історії?

Звичайно. Я не зустрічала нікого, хто б не висловлював свою підтримку, не намагався якось допомогти. Французи вважають, що ця війна – жахлива, і намагаються зробити все, що в їхніх силах.

Дуже багато місцевих відкрили свої будинки для українських біженців. Це вартує величезної поваги та вдячності, адже це мужність та велика довіра впустити у свої оселі людей, яких ти не знаєш.

Зауважте! Своїм життям у Парижі Валерія ділиться у lera_in_paris в інстаграмі.

"В Емілі – десь 50% від реального життя"

Франція – одна з найбільш романтизованих країн. Архітектура, мода, мистецтво, естетика. Який для вас Париж зараз, коли ви вже два роки прожили там?

Париж – різний. Те, що ми бачимо в фільмі "Емілі у Парижі" або фільмі "Опівночі в Парижі" – це лише одна з його іпостасей.

Париж романтичний – так.
Безмежно гарний – 100%.
Добре розвинуте культурне життя – так.
Смачно – безперечно.

Але є ще інше життя. Звичайне, буденне. Щось нас може шокувати. Щось просто здивує.

У Парижі – багато бюрократії. Деякі процеси – погано налагоджені. Все, як і всюди.

Це місто, в якому важко знайти та орендувати житло. Попит перевищує пропозицію, тому діє величезна конкуренція. Обираєш не ти квартиру, а квартира тебе. До цього треба пристосуватися.

Париж він і розкішний, елегантний: з модними бутиками, стильно одягненими людьми, помпезними інтер'єрами. Але водночас Париж – це і бідні райони, клошари (безхатьки). Париж – різний. За фасадом він ховає багато секретів.

Не все в "Емілі у Парижі" – вигадка / Фото, надане 24 Каналу

Ви згадали "Емілі у Парижі". Якби вам довелося оцінити цю історію за шкалою нереалістичності на 100%, на скільки б ви її оцінили? Це – абсолютна вигадка чи щось у теорії таки могло статися?

Як я казала, там показаний один бік Парижа. Що з цього точно малоймовірне – так це те, що представниця американського маркетингу на раз-два вирішує проблеми у Парижі без знання мови.

Багато-багато нюансів лишаються за кадром: страйки, легалізація, пошук житла, високі ціни, але кому потрібно дивитися на проблеми. Всі хочуть відволіктися, посміятися, надихнутися. Загалом, я б сказала, що десь 50% від реального життя. Хоча у кожного життя таке, яке він сам збудував, тож все можливо.