Заробив не гроші, а привід для операції: історія потрапляння у трудове рабство в Польщі

Польські роботодавці не платили за виконану роботу. На додаток над чоловіками чинили психологічне та фізичне насилля. 

Дізнавайтеся також Онлайн-перекази і безпека: як оцінити ризики при здійсненні транзакцій і запобігти їм

Як українці опинилися у Польщі

27-річний Дмитро працював експедитором на продовольчій фірмі. Фінансові труднощі почав відчувати після одруження. Молода сім'я потребувала житла. Частину коштів на квартиру дали батьки. Для виплати іншої частини Дмитру довелося оформити кредит у банку.

Після скорочення чоловік не зміг влаштуватися на добре оплачувану роботу, попри наявність диплому про вищу освіту. Тож борги сім'ї збільшувалися. Дмитро дуже нервував через це, бо відчував відповідальність за свою родину.

Тоді українець задумався про пошуки роботи за кордоном. Ідею Дмитра підтримав його брат, 34-річний Сергій. Тож вони почали разом шукати фірми, які займаються працевлаштуванням трудових мігрантів з України.

Працівниця фірми, до якої звернулися брати, запропонувала їм кілька варіантів. Чоловіки за послуги компанії заплатили по 200 євро.

Дмитро з Сергієм серед всіх пропозицій обрали роботу в Польщі на взуттєвій фабриці. Їм обіцяли платити 12 злотих (близько 84 гривні) за годину. Також роботодавець зобов'язався забезпечити їх житлом. Працювати потрібно було 6 днів на тиждень. Єдиний вихідний – неділя.

Тож у жовтні 2018 року брати відправилися в Польщу автобусом. Кордон перетинали на пункті "Шегині – Медика".

Фатальний договір і його наслідки

У країні їх зустріла дружина власника підприємства Анета. Вона пояснила, що чоловіки повинні підписати типовий договір. Після цього вони можуть братися до роботи. В документі було зазначено норми виробітку, а також, що робітники почнуть одержувати заробітну плату після того, як виготовлять по 50 тисяч пар взуття. Ці умови збентежили мігрантів. Та Анета запевнила, що такий договір є шаблонним, його підписують всі працівники.

Договір був польською мовою, дрібним шрифтом на шести сторінках, детально я в нього не вчитувався, бо все одно нічого не розумів. Збентежив пункт про якихось 50 тисяч пар взуття. Однак мені пояснили, що це типовий договір і що без мого підпису мені не дозволять працювати,
– розповідає Дмитро.

Українці підписали договір. Після цього вони почали сумлінно працювати.

Спочатку було важко

Наприкінці першого місяця їм нарахували лише по 9 злотих за годину. Пояснювали це тим, що чоловіки лише вчаться. Наприкінці другого місяця – нарахували по 10 злотих замість обіцяних 12, ще й вирахували за житло, хоча безплатне проживання було погоджено раніше. Ба більше, ці кошти нарахували, але не виплатили. Анета сказала, що на фірмі тимчасові фінансові негаразди, тож треба почекати.

Два з половиною місяці брати трудилися по 12 годин на добу. Від важкої роботи опухали коліна, боліли руки та спина. Дмитро за власні кошти мусив звертатися до лікаря, хоч на виконання настанов медиків не мав ані грошей, ні часу. Чоловікам було важко не лише фізично, а й морально. Поляки постійно висміювали українських заробітчан, обзивали їх непристойними словами.

Потім стало ще важче 

Якось Анета підійшла до братів і повідомила, що їх переведуть на легшу роботу. Підприємство те саме, але в іншому місті. Водночас вона пообіцяла виплатити їм зароблені гроші.

За місто чоловіків повезли на автомобілі. За громіздким парканом був цех з виробництва залізобетонних виробів, який також належав Анеті та її чоловікові.

На місці до братів підійшов бригадир і сказав, що вони працюватимуть на цьому виробництві, а саме – виготовлятимуть залізобетонні стовпчики. Потім українцям показали їхнє тимчасове житло. За словами Дмитра, це був справжній сарай зі старими ліжками та плиткою, з газовим балоном в кутку. Тоді Дмитро відповів, що вони на таке не погодяться. Але керівництво наполягало: українці зобов'язані відпрацювати два тижні, поки поляки не знайдуть їм на заміну нових робітників.

Чоловіків попередили, щоб ті навіть не думали тікати. Мовляв, їх все одно знайдуть, бо вся територія – під охороною. Також від них хотіли забрати документи.

У цей момент Дмитро і Сергій остаточно переконалися, що вони опинилися у серйозній халепі.

Господарі постійно хотіли забрати мій паспорт, однак у мене було з собою декілька копій – і я щоразу їх віддавав. І на взуттєвій фабриці, й у цеху з виготовлення залізобетонних стовпчиків паспорт був при мені, зашитий в одязі,
– пригадує Дмитро.

Робота в цьому цеху була ще важчою, ніж попередня. Стовпчики, які виготовляли заробітчани, важили по 90 кілограмів. Працювати треба було по 12 – 14 годин. До проблем зі спиною та болями у кінцівках додалися ще й розлади шлунка через жахливе харчування. А образи, приниження і неможливість вийти за територію негативно впливали на психіку.

Дмитро ділиться, що навіть не говорив із родичами. Не хотів, аби рідні хвилювалися. Каже, у мами хворе серце, тож оберігав її здоров'я.

Роботодавці постійно погрожували, що здадуть емігрантів у поліцію за невиконання умов договору, який ті добровільно підписали перед початком робіт. А ще лякали штрафами за нелегальне перебування у Польщі.

Не витримавши того жаху, Дмитро з Сергієм одного разу втекли. Та їх спіймали та жорстоко побили. Після цього вони тікати більше не ризикували.

Телефонувати поліції боялися, бо усвідомили, що самі підписали свій вирок, коли поставили підписи на тому договорі.

Чим все закінчилося

Дмитро розповідає, що одного дня син бригадира дав їм по 100 злотих і дозволив піти в місто, щоб купити собі поїсти. Це братів здивувало. Вони взяли гроші та вирушили за продуктами. Та коли повернулися, брама була зачиненою. Охоронці прогнали їх грубою лайкою. Ще й погрожували викликати поліцію.

"Заробітки" в Польщі для Дмитра з братом закінчилися тим, що їм навіть не вистачало грошей на повернення до дому. На щастя, інші українці, які на той час були у Польщі, відгукнулися і дали їм грошей на зворотну дорогу.

В середині січня 2019 року чоловіки повернулися до своїх домівок.

Підтримка від громадських організацій 

В Україні до правоохоронців не зверталися. Чоловіки розчаровані та не вірять, що хтось може їм у цій ситуації допомогти. У компанії з працевлаштування сказали, що свою роботу згідно з договором вони виконали, а за все те, що відбувалося на території Польщі, вони не відповідають.

На Батьківщині Дмитро з Сергієм лікувалися. Зокрема, Дмитро переніс операцію на колінних суглобах, оплатити яку його допомогла Міжнародна організація з міграції та організації А-21.

Також Дмитро звертався по допомогу до громадської організації "Джерело Надії". Саме там йому пояснили, що він постраждав від торгівлі людьми.

Факти про трудове рабство

• 260 тисяч українців, за даними Міжнародної організації з міграції, на власному досвіді зіткнулися з ситуацією торгівлі людьми, починаючи з 1991 року.
• Майже 50 тисяч з них потрапили в таку ситуацію протягом останніх трьох років.
• За даними Міністерства соціальної політики, за минулий рік від торгівлі людьми постраждало 134 українці.
• За інформацією від Національної поліції, за 2020 рік за фактом торгівлі людьми відкрили 212 кримінальних проваджень.
• За перші пів року 2021 року Міжнародна організація з міграції ідентифікувала 485 випадків трудового рабства: 38% – у Росії, 37% – в Польщі, 18% – у Чехії, 17% – в Україні.
• Найуразливішою групою, кажуть фахівці, є чоловіки у віці від 18 до 44 років, які мешкають у східних та північних регіонах України. Також безробітні особи або люди, які отримують низькі зарплати.
• Мінсоцполітики виступає національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми. Звернувшись до міністерства, можна отримати офіційний статус як особа, яка постраждала від торгівлі людьми, допомогу та соціальні виплати.