Маґуру почують: інтерв'ю з Анною Старушкевич, яка зняла фільм заради зниклих безвісти в Україні

Анна реалізовує благодійні проєкти, збирає гроші на потреби українських захисників, а також – ознайомлює іноземців із багатовіковою історією України. Коли її родич – воїн – зник безвісти на фронті, Анна почала працювати над фільмом "Маґура", названим на честь української язичницької богині війни та перемоги. Мета "Маґури" – привернути увагу світу до зниклих безвісти в Україні та окб'єднати людей навколо спільної болючої теми. 

Зверніть увагу Я маю серце, отже, можу допомогти, – інтерв'ю зі Скоттом, який приїхав в Україну волонтерити

Закордон 24 поспілкувався з Анною про зйомки "Маґури", Україну очима британців, культурну дипломатію та мистецтво, яке не буває поза політикою. 

"Перші місяці я жила з додатком повітряної тривоги"

24 лютого 2022 року – де ви його зустріли?

У Великій Британії я живу вже 15 років. У лютому 2022-го приїхала в Україну, щоб відсвяткувати подвійне свято: день народження мами та маленької племінниці (9 лютого).

Заради племінниці ми намагалися створювати веселу атмосферу, але в повітрі вже відчувалося напруження. Люди очікували, що щось може статися, але ніхто не знав, якою буде реальність. Дуже добре пам'ятаю цю енергетику та атмосферу. Але потім мені потрібно було повертатися до Великої Британії.

24 лютого я хворіла на COVID-19. Коли почали надходити новини, був повний шок, нерозуміння, що буде, страх за близьких, страх за Україну.

Спершу я написала родичеві в Росію. Нині ми з ним уже не спілкуємося. А тоді я запитала, чому вони нас бомблять. Родич відповів щось незрозуміле. Можливо, боявся. Ми просто закінчили розмову.

На той час я вже одужувала від COVID-19, тому дозволила собі відразу поїхати на великий мітинг до Лондона. А вже через тиждень я розпочала свій перший проєкт, присвячений Україні, – "Музика на допомогу". Наразі вдалося зібрати вже 25 тисяч фунтів стерлінгів (понад 1,2 мільйона гривень – 24 Канал). Гроші передали благодійному фонду British-Ukrainian Aid (Британсько-Українська допомога).

Щодо емоцій, які я відчувала... це був абсолютний хаос. Хоча я не перебувала в Україні, але встановила собі додаток повітряної тривоги. Щоб знати, коли вона у Львові. Перші два місяці я жила з цим додатком.

Фрагмент з виступу Анни в межах проєкту "Музика на допомогу": дивіться відео

Яка була реальність у перші дні повномасштабної війни в Лондоні? 

Підтримка України була глобальна. І з боку самих британців, і з боку українців, які на той час жили у Великій Британії.

Перші 8 років я жила в Лондоні. Наразі – мешкаю у Кембриджі. Тоді я відразу поїхала до Лондона, бо знала, що там буде більше згуртування людей. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Кембриджі мешкало 7 – 8 українців, які щороку змінювалися, бо приїжджали на навчання, а ще 4 людини (разом зі мною) живуть тут постійно.

Підтримку Україні висловили колосальну. У Лондоні були дуже масштабні протести під російським посольством та стихійна ходьба через Лондон із синьо-жовтими прапорами. Усі новини писали про Україну.

"Фільм "Маґура" має достукатися до іноземців"

Ідея фільму "Маґура" з'явилася після того, як ви пережили особисту трагедію: близька людина зникла безвісти. Ви можете поділитися цією історією?

Ім'я людини не можу озвучити для її приватності. Але це сталося в родині. Я спілкувалася з воїном за тиждень до його зникнення. Ми поки що так і не знаємо, що трапилося. Є багато варіантів. Звичайно, ми живемо з вірою та надією, що він повернеться.

Але це в мені розбурхало креативні роздуми: що я можу зробити, аби висвітлити тему зниклих безвісти за кордоном. Від початку повномасштабного вторгнення я поставила свою кар'єру оперної співачки та її розвиток на паузу. Усі мої намагання, усі мої дії – спрямовані на те, щоб тримати Україну у фокусі за кордоном.

У мене є сталі медійні контакти, особливо у Кембриджширі. Я вдячна, що британці мене запрошують на інтерв'ю. У такий спосіб вони підтримують Україну та тримають її в медіапросторі.

Я почала думати, що можу зробити, аби висвітлити й тему зниклих безвісти. В Англії є такий вислів "elephant in the room" ("слон у кімнаті"), коли є якась велика проблема, але про неї ніхто не говорить. І, звичайно, великий сум та велика проблема, що ми не знаємо долі багатьох людей в Україні. Для їхніх рідних та друзів це – дуже складний процес та стан. Бо коли немає жодної інформації, ти живеш у такому постійному складному душевному моменті. Коли по сто разів на день змінюється думка, що могло статися. Підсвідомість малює картинки, й доводиться себе просто зупиняти та продовжувати свою роботу.

Мої проєкти допомагають триматися психологічно й мені самій. Бо розумію, що я роблю внесок зі свого боку, як і кожен українець та українка.

Фільм "Маґура" насамперед спрямований на те, щоб достукатися до іноземців. Він триватиме 10 хвилин. Як оперна співачка я намагаюся пов'язати все зі своєю професійною майстерністю та своїми професійними контактами.

Зйомки "Маґури" відбувалися в Україні та Великій Британії / Фото надане 24 Каналу, авторка – Даша Тендітна

"Маґура" ґрунтуватиметься на оперній арії. Скільки триває вона, стільки триватиме й фільм. Він буде візуальний. Без слів.

Арія складається з 3 частин. Як режисерка я розділила "Маґуру" на 3 частини. Перша репрезентує минуле, до війни. Середня – теперішнє. Це – єдина частина фільму, у якій будуть документальні кадри з України. Перші 15 секунд – матеріали війни, як відбувалося вторгнення зі сторони росіян. А далі – кадри, як ми знаходили в собі сили: від простих людей, які зупиняли руками танки, до наших хоробрих воїнів на фронті. Третя частина – майбутнє, коли Україна перемогла. Буде елемент, який чітко вказуватиме, що минув уже рік.

Зйомки "Маґури" / Фото надане 24 Каналу, авторка – Даша Тендітна

А як ви зрозуміли, що конвертуєте свої емоції саме у фільм?

Я завжди шукаю, як комбінувати різноманітні стилі мистецтва, аби в не надто очевидний спосіб підкреслити якусь проблематику. Завуальовано розповісти про ситуацію в Україні.

Бо є іноземці, які дуже сильно нас підтримують, їм не потрібні нагадування. Але є й люди, які трішки втомилися від цієї теми. Її треба подавати так, щоб відразу не виглядало, що це про Україну, а всі моменти розкривалася поступово.

У фільмі будуть лише елементи, які конкретно й чітко вказуватимуть, що головний тригер – події саме в Україні. Браслети на руках у кольорах України, інші елементи. Одна зі сцен – знята у Львові, перед Оперним театром. Флаєр, який буде у третій частині, матиме повну карту України з кордоном 1991 року. З таких моментів складеться історія.

Мені дуже важливо в будь-яких проєктах – знайти щось спільне з усім світом. Бо легше допомагати комусь, якщо відчуваєш із ним щось спільне. А нині у світі є дуже багато проблем. І тема зниклих безвісти людей – усюди. У різноманітних конфліктах і просто на вулицях мирних міст. Так я хочу знайти спосіб глобально об'єднати різноманітні країни, які можуть зрозуміти, про що це.

Анна Старушкевич на зйомках "Маґури" / Фото надане 24 Каналу, авторка – Даша Тендітна

Коли в Україні у 2014 році почалася війна, ми всі були обурені. Це – ранило націю. Але люди не по всій Україні відчували це так гостро, як на Сході. І за цією самою логікою я намагаюся зробити світ ближчим до проблематики зниклих безвісти. Не прямо кажучи, що це – Україна, але там все говоритиме про Україну.

"Маґура – богиня, яку кличуть наші воїни"

Ви відразу знали, що назвете фільм "Маґура"? Спершу був образ богині чи сформована ідея?

Сам проєкт розвивався дуже стрімко. Мій родич зник безвісти у серпні 2023 року, вересень минув для нашої родини, як у тумані, а вже в жовтні я почала розмірковувати над ідеями. Наприкінці листопада почала планувати процес. Перші зйомки відбулися в Лондоні 6 січня. Від початку 2024 року стартувала активна фаза. Ми були у Львові. Знову 9 лютого вітала маму й племінницю з днями народження. І якраз у цих числах ми завершили львівські зйомки.

Проєкт розвивався швидко та стихійно. А в процесі вималювався образ Маґури – нашої язичницької богині війни та перемоги.

Остаточно образ склався, коли я побачила сукню українського дизайнера Яніса Степаненка. Вона – унікальна. Коли я побачила сукню, відразу зрозуміла, що вона має бути у фільмі.

Зауважте! Сукню Яніс Степаненко створив для Каннського кінофестивалю 2023 року. Там її одягнула Ека Капанадзе – амбасадорка українських дизайнерів у Великій Британії.

У "Маґурі" – три сюжетні лінії плюс документальна частина з реальними кадрами. І одна з сюжетних ліній – музиканти, які грають. У першій частині – згуртувавшись між собою і символізуючи, як музика допомагає, коли ми граємо не для виступу, а одне для одного, щоб підтримати ближніх у важкі часи.

"Маґура" і музика / Фото надане 24 Каналу, авторка – Даша Тендітна

А в третій частині музиканти вже одягнені в концертний одяг. Бо ми живемо в майбутньому, де ми перемогли. І там я – одягнена в цю сукню. А ще я люблю робити собі на виступи дуже специфічний макіяж, пов'язаний з українською язичницькою культурою: такі крапочки на носі, як мавка трішки. Я стараюся невеличкими деталями привертати увагу до України, зацікавити людей нашою культурою. Щоб вони запитували: "А що це за такий цікавий макіяж?" Тоді можу розповісти їм про нашу древню історію й дати зрозуміти, що наша культура існує вже дуже давно.

Коли я отримала сукню, з'явився ще один виток сюжету. Зняти історію нашої богині Маґури, яка ходить полями... (а тепер стоп, щоб без спойлерів). Ми знімали за Кембриджем, там такий невеликий пагорб, мертвий від зими. Наша Маґура ходила там, і тоді я зрозуміла, що фільм має називатися саме так.

Унікальну сукню створив Яніс Степаненко / Фото надане 24 Каналу, авторка – Даша Тендітна

Зйомки відбувалися, зокрема, за Кембриджем / Фото надане 24 Каналу, авторка – Даша Тендітна

Наші предки вірили, що Маґура – богиня, яку кличуть наші воїни, щоб вона допомогла їм у бою за справедливість, за волю, за правду, за все те, що виборюють зараз в Україні.

Маґура – сильне слово, воно має в собі таку енергетику. Навіть якщо ти не є українцем, воно інтригує. Мене вже дуже багато запитують, хто така Маґура. Тоді маю нагоду розповісти іноземцям, хто така Маґура, і є шанс, що вони поґуґлять та дізнаються про українські вірування трохи більше. Усі ми знаємо чудову грецьку міфологію. Але українська міфологія також заслуговує на увагу світу. Вона має дуже цікаві історії та дуже сильних персонажів. Для мене – велика честь привнести цей елемент у фільм.

Зауважте! Над створенням "Маґури" також працюють: актор Ярко Себало, оператор Пол Брадшоу, візижистка Юлія Бенцак, візажистка Юлія Лешанич, фотографиня Даша Тендітна.

"Трагічна тема об'єднуватиме нас зі світом"

Коли відбудеться прем'єра "Маґури"?

Ми сподіваємося, що фільм буде готовий наприкінці березня. Одна з причин, чому саме тоді: щоб ще раз нагадати світові про саме десяті роковини війни в Україні. Це – те, що я не втомлююся повторювати на різноманітних інтерв'ю тут, у Великій Британії. Коли мені кажуть: "О, нам дуже шкода, це вже другі роковини вторгнення". А я відповідаю: "Дякую за підтримку, але мушу нагадати, що це – не другі, а десяті роковини".

Бекстейдж зі зйомок "Маґури": відео надане 24 Каналу

Весь 2024-й я бачу як рік, де використовуватиму "Маґуру" на різних платформах. Цей фільм – не для того, щоб показати його один раз, щоб глядачі сказали: "Молодці, що зробили". Для мене "Маґура" – інструмент. Зокрема, контрпропаганди. Бо ми вже всі зрозуміли, що мистецтво не може бути поза політикою. Цей фільм я використовуватиму як тригер для дискусії.

Перший захід, сподіваюся, відбудеться в Кембриджському університеті. Я вже веду з його представниками переговори. Формат буде такий: прем'єра, декілька слів про фільм (чому його зняли, що стало тригером, як важливо підігрівати надію, що зниклі безвісти повернуться, а також візуалізувати, хоча б поки що в мистецтві, перемогу України, яка неодмінно настане), а тоді – дискусія.

На кожен захід отримають запрошення різні спікери. Але формат всюди буде однаковий: представник журналістики, представник психології, представник політики та людина, яку особисто зачепила ця проблематика. Журналісти писатимуть репортажі або зніматимуть матеріали для своїх ЗМІ. Тому тема України буде в медіапросторі.

Формат розмови передбачатиме, що говоритимуть про Україну, але також задіюватимуть представників інших країн, яких ця проблема зачепила. Це об'єднуватиме нас зі світом. На жаль, через таку трагічну тему.

Чи плануєте показ-дискусію в Україні?

Я б дуже хотіла це зробити. Консультуюся зі своїми знайомими у Львові. Сподіваюся, що принаймні один такий захід відбудеться у 2024 році.

"Більше ніхто й ніколи не запитає мене: де Україна?"

Як ви оцінюєте: на території Великої Британії ще діє російська пропаганда?

Сьогодні – набагато менше. Russia Today позбавили ліцензії.

Присутність російського впливу в Лондоні, на жаль, завжди була. Навіть сам Brexit не стався без російської руки. Але це – зовсім інша тема. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну британці набагато чіткіше зрозуміли, що таке Росія.

Однак, на жаль, тільки після 24 лютого британці по-справжньому зрозуміли також, що таке Україна. Більше ніхто й ніколи не запитає мене: де Україна? Стільки разів раніше я чула це запитання.

Мій інший благодійний проєкт – "Музика на допомогу" – розвивається. За останні зібрані гроші ми придбали позашляховики, із яких приберемо звичайне наповнення й обладнаємо їх під швидкі, які зможуть проїхати ґрунт війни.

Особливість цього формату, що я заманюю людей класичною музикою. Не українською. Лише наприкінці є три твори української музики. Це зроблено спеціально, аби люди слухали концерт світової класичної музики, а тоді зрозуміли: рівень української музики – той самий, світовий.

Родзинка проєкту – між творами я дуже коротенько розповідаю факти з історії України. Я обрала 10: від початку заснування Києва до наших днів. Як українка, яка живе у Великій Британії дуже давно, я розумію: британці не знають нашої історії, нашої ідентифікації, що ми внесли у світовий розвиток. Єдиний важкий факт, про який я говорю, це – Голодомор. Я попереджаю про нього людей: кажу, що це – трагічна історія, але вона має звучати.

Мене дуже тішить, що після цих концертів люди кажуть: "Ми не знали, ми не знали нічого з цього про Україну, як цікаво". Це – садить зернятко інтересу.

Останній такий концерт відбувався в приватному середовищі – у районі Ноттінґ-Гілл у Лондоні. На попередньому публічному концерті був колишній виконавчий продюсер каналу Channel 4. Йому дуже сподобався формат, і він запросив мене виступити в його домі й зібрати гроші для України. На цьому концерті опинилися представники Universal, CNN, BBC. У залі було 30 людей, і ми зібрали 15 тисяч фунтів. Але що було найважливіше – представники впливових медіакомпаній почули факти з історії України.

А як ви вважаєте: українська культурна дипломатія у Великій Британії працює ефективно?

Я дуже високо оцінюю культурну дипломатію України у Великій Британії. Тут є надзвичайна інституція – Український інститут. Директорка – Олеся Хромейчук. Відколи вона очолила інститут, його діяльність ще більше розвивається.

Команда докладає багато зусиль, щоб організовувати різноманітні заходи для розкриття української культури з різних сторін.

Сама Олеся має свою трагічну історію. Її брат загинув на війні ще до повномасштабного вторгнення. Вона написала про нього книжку "Смерть солдата. Історія, розказана його сестрою". Через цю книгу Олеся робить багато заходів, під час яких розповідає, що війна почалася ще до 24 лютого 2022 року. Але це – її особисті зусилля. А як директорка інституту Олеся організовує дуже багато цікавих івентів.

Хочеться, щоб українці, які живуть в Україні, знали: ми (люди, які давно живуть не в Україні) – українці до глибини своєї душі. Просто життя – така річ, що люди опиняються в різноманітних куточках світу. Але важливо те, що ти відчуваєш до своєї домівки, своєї рідної країни, як ти її підтримуєш.

"Я шукаю одну людину. Я не знаю її імені"

(Далі – слова Анни)

Я шукаю одну людину. Я не знаю її імені. Якщо це приватно, я не хочу знати її імені. Але хочу, щоб вона знала, що щось відбулося.

У квітні 2022 року Маша Єфросиніна оприлюднила такий запис скриншота, де вона скролила чат. Його запис, напевно, прислала одна з фоловерок Маші. У цьому чаті були повідомлення лише в один бік. Дівчина не припиняла писати повідомлення своєму батькові, який, як вона знала, загинув у перший день повномасштабного вторгнення.

У той час я вже працювала над створенням нової опери про Пенелопу – дружину Одіссея. Коли з'явилася лібретистка (людина, яка пише текст для опери), ідея розрослася, щоб це було 7 історій. Прем'єра опери "Пенелопа. Сім способів чекання" відбулася в Лондоні у вересні 2022 року.

Кожна із 7 історій – це історія Пенелопи. Але щоразу вона – про різних жінок, які чекають. Перша частина – все-таки про Пенелопу, яка чекає Одіссея. А інші частини – різні історії про життя людства. Коли я побачила цей чат, який запостила Маша, я переклала всі повідомлення англійською, надіслала нашій лібретистці та сказала, що одна з частин опери буде про Україну.

Ця частина є, вона називається "Україна-2022". Її основна назва – "Вистояти". Ця частина складається з цитат повідомлень, які дівчина писала своєму татові. Там були повідомлення: "Тату, чому ти не дзвониш". Дівчина сердилася, благала їй передзвонити, хоча й усе розуміла…

"Україна-2022": дивіться фрагмент з опери (будь ласка, увімкніть українські субтитри)

Ця частина – про дівчину, яка відмовлялася переставати чекати.

Там були різноманітні повідомлення. "Тату, я хочу вигуляти собаку, але мама каже, що це – занадто небезпечно", "Тату, ми хочемо поїхати, але потяг знову скасували... а куди нам поїхати, порадь щось", "Тату, а телефонував твій побратим, сказав, що ти був дуже хоробрим, я не хочу, щоб ти був хоробрим, я хочу, щоб ти був тут", "Тату, я поховала тебе сьогодні, але я не перестану тобі писати".

Ці всі цитати я співала англійською мовою. Коли люди підуть слухати оперу, вони згадають, що було в Україні у 2022 році.

Я дуже хочу дати знати цій дівчині, що існує такий твір, у якому її батька назавжди пам'ятатимуть.