Від прислуги у чепчику до італійської громадянки: тернистий шлях українки в Італії

Ба більше, чимало українців після кількох років роботи в Італії часто вирішують залишитися там. Сервіс грошових переказів TransferGo поспілкувався з Інесою Богатченко, яка приїхала до Італії ще 18 років тому і зараз є повноправною громадянкою цієї країни.

До теми Українці в Італії: характерний портрет трудових мігрантів і способи легалізації

Передісторія трудової міграції до Італії: як Інеса наважилася виїхати за кордон

Інеса Богатченко родом із Черкас. 1982 року вступила до Київського інституту культури на спеціальність диригент народного хору. Через 3 роки вийшла заміж. А в 1987 році в неї народився син. Після інституту Інеса недовго працювала у Черкаській філармонії. Продовжила свою трудову діяльність у школі, де працювала 10 років. Принагідно закінчила Уманський педагогічний інститут. 1990 року в Інеси народилася донька.

У 1993-му Інеса звільнилася зі школи. Спочатку працювала оператором у “Черкаситеплокомуненерго”, а потім у “Черкасигаз” в абонентському відділі. Паралельно закінчила економічні курси при Черкаському політехнічному інституті. 1998 року в Інеси помер чоловік. Кілька років жінка сама виховувала дітей. На початку 2000-х на підприємстві почалися проблеми із виплатою зарплати. Треба було якось годувати, одягати та навчати двох дітей, допомагати батькам-пенсіонерам. Тому Інеса вирішила поїхати на роботу до Італії.

Італія залишається популярною серед трудових мігрантів з України / Фото unsplash

Інесо, чому ви обрали Італію, а не іншу країну?

Мені завжди дуже подобалася Італія. Я давно захоплювалася історією цієї країни, архітектурою. У мене не виникло питання, куди їхати. Я достеменно знала, що хочу саме туди. Тому 2004 року я пішла до туристичної фірми, мені зробили не робочу, а туристичну візу, як тоді це робили, і я поїхала до Італії.

Як минули ваші перші місяці життя в Італії? Чи виправдалися ваші очікування?

Ще 1991 року я закінчила курси масажу. У турагентстві обіцяли, що я працюватиму в Мілані масажистом в будинку для літніх людей. Але, як з'ясувалося, до Мілана нас ніхто не збирався везти. Нас привезли до Рима і розподілили кого куди. Мене з подругою – на Сицилію.

Ми потрапили на віллу неподалік Палермо і працювали прислугою. Після України це був для мене шок. 2 місяці ми відпрацювали там. До нас дуже добре ставилися, нічого сказати. Єдине, що на нас одягли чепчики, чорні сукні – як у фільмах. Хазяйка була журналісткою, а господар – директор кількох телеканалів. Гості були майже щовечора, і нас показували, як дивину. Нас розглядали, питали, чи знаємо, що таке хліб. Тяжко було. Після роботи в Україні я мала дуже великий перелом. Я плакала. Але для подорожі я позичила гроші під відсотки. Плюс дітям треба було висилати. Тому я не мала іншого виходу.

Взагалі до Італії ми втрьох поїхали – три подружки. Але при розподілі ми двоє потрапили до Палермо, а третя – до Джардіні-Наксоса в сім'ю. Ось вона і нам знайшла роботу в сім'ї. Без документів ми більше ніде не могли влаштуватися. Ось так після 2-х місяців на віллі я кілька років працювала в сім'ї, стежила за господарством – прибирання, готування їжі, прання, прасування, допомога з дитиною. Це теж була нелегка робота, бо будь-якої миті, навіть о 12 годині ночі, могли покликати. У неділю давали вільний час, але ми особливо нікуди не їздили. Ми не мали дозволу на проживання в Італії. А за це могли депортувати.

Весь цей час я пробула в Італії в статусі "clandestino", тобто нелегально. У 2007 році італійська влада прийняла закон про амністію – Sanatoria. Завдяки цьому закону іноземці, які нелегально проживають в країні, можуть узаконити свій статус. Таким чином у 2007 році я отримала посвідку на проживання в Італії – permesso di soggiorno.

Інеса з донькою в Італії / Фото з архіву Інеси Богатченко

Які можливості відкрилися перед вами після отримання посвідки на проживання? Ким ви зараз працюєте?

Коли я отримала permesso, у мене, як-то кажуть, руки стали вільними. Я могла знайти іншу роботу. Якийсь час я працювала в готелі покоївкою. Але і тут були свої моменти. Коли працюєш у сім'ї – не платиш ні за проживання, ні за харчування. А коли я почала працювати у готелі, довелося винайняти житло, оплачувати комунальні послуги, дорогу. Все, що я заробляла в готелі, йшло на покриття витрат.

У цей час старший син вступав до інституту, потрібні були гроші. Тому треба було щось міняти. І я почала займатися прибиранням будинків. Звісно, ​​можна було влаштуватися на іншу роботу. Наприклад, масажистом. Але це нестабільний дохід. Сьогодні є клієнт, а завтра може не бути.

Потім і донька підросла, теж треба було вступати до ВНЗ. Батьки хворіли. Тому я для себе знайшла єдиний вихід – прибирати будинки. Так я з жовтня 2007 року по сьогодні займаюся цією роботою. 2013 року я вийшла заміж за італійця. Він продавець у магазині. У 2015 році я, як дружина громадянина Італії, набула італійського громадянства. Ми живемо в Маскалі, а працюю в Таорміні.

Донька теж переїхала сюди й отримала посвідку на проживання на підставі возз'єднання з сім'єю. Вона в Україні закінчила університет із туризму. Тут підтвердила свій диплом і тепер працює за фахом в екскурсійній агенції.

В Італії мій спосіб життя – це робота та дім. Цілий день працюю, а потім удома треба, як завжди, справи зробити, з чоловіком поспілкуватися. Ми з подругами, з якими приїхали 2004 року, зараз бачимося рідко, лише на свята. Усі мають роботу, сім'ї.

Що вам подобається в Італії та чого не вистачає з України?

Мені не вистачає моєї Батьківщини, бо там мій дім. Тут скільки б років ти не був, все одно як у гостях. Ось саме вдома можна побачитися з близькими. Коли я в Україні жила, ми якось вміли і працювати, і спілкуватися з друзями, зустрічатися.

Сумую за пельменями, за оселедцем. За чистотою сумую, бо в Україні на вулицях чистіше, ніж в Італії. У своїх будинках італійці намагаються підтримувати чистоту. Але за дверима будинку, як кажуть, можна творити, що хочеш.

В Італії природа подобається. Хоч влітку дуже спекотно та волого, але тут дуже гарно. Подобається простота італійців. Вони хоч і з хитрощами, але ця хитрість дитяча швидше. А ось громадський транспорт тут працює погано. Їздить рідко. Якщо на зупинці не підняв руку – автобус не зупиняється. Дуже часто не відповідає графіку – чи затримується, чи може раніше приїхати. Дорогий до того ж.

Подобається, що в Італії є магазини на різний рівень доходу, при цьому якість скрізь гарна. Тут завжди перед святами знижки – і це справжні знижки, з якими справді можна заощадити.

Інеса разом з чоловіком / Фото з архіву Інеси Богатченко

Що ви можете порадити українцям, котрі планують їхати до Італії на роботу?

Найголовніше – треба знати мову, без цього нікуди. Це, мабуть, у будь-якій країні так. Краще італійська, але хоча б англійська, якщо їхати до туристичного міста. Але італійську все одно потрібно вивчити.

На півдні з недовірою ставляться до незнайомих людей. Італійці трохи замкнуті. Тут дуже важливо, щоби тебе знали, потрібно мати рекомендації. Наприклад, бізнес відкривати досить ризиковано, може не зайти. Навіть якщо люди приїжджають займатися прибиранням – хтось має їх порекомендувати, інакше нормальну роботу важко знайти.

Старші, хто має на меті саме заробити – здебільшого працюють у сім'ях. Позаяк зараз все дуже дороге – і оренда квартири, і решта. Особливо, якщо людина приїхала до Італії і тут нікого немає з близьких, щоб спочатку адаптуватися. Якщо ти молодий, енергійний, є якась база знань і є той, хто зможе підтримати перший час і порекомендувати – то, в принципі, можна нормально влаштуватися.

А переказувати гроші з Італії в Україну найкраще за допомогою сервісу TransferGo. Додаток простий і зручний, а гроші приходять на картку за лічені хвилини.